Субота, 23 жовтня 2021

Незламний воїн Христа

Цими днями минає 130 років від дня народження о. Василя Куриласа – ревного слуги Божого і великого патріота греко-католицької церкви та української держави.

Народився о. Василь 3 березня 1891 р. у Миколаєві на Львівщині, в родині заможних міщан Клима та Катерини Куриласів. Навчався у місцевій народній школі, а згодом – у гімназії в Стрию, яку закінчив у 1909 році. Того ж року вступив на правничий факультет Львівського університету. Під час навчання багато часу присвячував громадській діяльності, відвідував українські села з просвітницькими доповідями, допомагав організовувати товариства «Сокіл», «Січ» і «Просвіта».

ku11910 року його, разом з іншими студентами-українцями, заарештувала польська поліція за відстоювання свого права навчатись в українському університеті. Через переслідування польською владою молодий патріот був змушений покинути університет, а в 1911-му вступив до Львівської духовної семінарії, де навчався разом з майбутнім Патріархом УГКЦ Йосипом Сліпим. У 1914 році, з початком Першої світової війни та розпуском семінарії, був змушений повернутися додому, де за наказом польського шовіністично налаштованого старости Жидачева був заарештований, звинувачений у москвофільстві та відправлений до концентраційного табору в Телергофі, що в північній Австрії. За наполяганням Українського Комітету у Відні 1914 р. семінариста Василя Куриласа, разом із трьохстами невинно затриманими українцями, було звільнено. Після цього богословську освіту завершував на теологічному факультеті Віденського університету та в Богословській семінарії міста Кромериж у Моравії (тепер - Чехія).

1916-го одружився з Оленою Кордубою, дочкою о. Петра-Омеляна Кордуби. Того ж року, за відсутності у Львові митрополита Андрея Шептицького, який перебував на заслані в Курську, о. Василь Курилас був висвячений вірменським католицьким єпископом Йосифом Теофілом Теодоровичем на священника. Свої перші священничі обов'язки сповняв у наближених до Львова селах. Під час україно-польської війни за співпрацю з українським військом перебував у шестимісячному ув'язнені в тюрмі «Бригідки» у Львові.

На початку двадцятих років о. Василь зорганізував дві місії отців-редемптористів, відновив діяльність читальні «Просвіта», брав активну участь у громадському та політичному житті громади, за що вкотре його заарештували поляки.

У 1933-му о. Куриласа перевели на посаду пароха сіл Буцнів та Серединки неподалік Тернополя, де він залишився до кінця свого життя. Виконуючи з великою посвятою душпастирські обов'язки, отець знову брав активну участь у житті села. Багато уваги приділяв роботі читальні «Просвіта», своїх синів і активну молодь села спроваджував до ОУН. Своїм парафіянам давав практичні поради щодо розведення садів і нових сортів сільгоспкультур.

ku4Під час німецької окупації о. Василь разом зі своїми синами та патріотичною молоддю проголосив у Буцневі незалежність України, за що був переслідуваний нацистами. У своєму парафіяльному будинку отець Василь переховував євреїв, проявивши таким чином свою героїчну християнську любов. За свідченням мешканців села, о. Василь двічі врятував селян від «десяткування». Залишаючи село, німецькі солдати готувалися висадити у повітря будинок читальні, але отець, який вільно володів німецькою мовою, переконав їх цього не робити.

ku2Родина отця Куриласа була багатодітною. Батьки виховували підростаюче покоління у християнському і патріотичному дусі. Тож більшість із них воювали у лавах УПА. За словами одного з його синів – 82-річного Василя, який нині проживає неподалік Львова, Ярослав воював у лісах Бережанщини. Під час одного бою з енкаведистами отримав серйозне поранення, і, щоб не потрапити в лабети озвірілих окупантів, підірвав себе гранатою. У лавах повстанців перебували ще двоє тоді юних Куриласів – Роман і Степан (до речі, батько архітекторки пам’ятника Голодомору у Вашингтоні Лариси Курилас). Після війни обидва брати через Німеччину виїхали у Сполучені Штати Америки, де прожили до своїх останніх днів. За життя вірили у кращу долю України, неодноразово спонсорували значні суми грошей на потреби активістів революції Гідності, культурницькі проєкти у Львові. У роки незалежності в рідному Буцневі офірували кошти на два дзвони у місцевій церкві і на меморіальну табличку на фасаді храму на честь свого батька – великого духівника і патріота отця Василя.

Так ось, у вересні 1945 р. енкаведисти запроторили священника Куриласа до Чотківської тюрми. У вину отцю ставили виступи проти радянської влади, співпрацю з німцями, посвячення в Буцневі могили Борцям за волю України, сприяння ОУН-УПА, виховання дітей у націоналістичному дусі. Більшовики неодноразово пропонували зрадити католицьку віру та перейти в московське православ'я, однак о. Василь виявився незламним воїном Христа. За проукраїнську позицію його засудили на 10 років каторжних робіт у Сибірі і 5 років позбавлення права повернення у рідні краї. Покарання відбував у концтаборах Карелії і Мордовії, де зазнав жорстоких побоїв та морального знущання.

У 1956 р., стомлений каторжною працею, отець повернувся до Буцнева. Спершу важко працював у кам'яному кар'єрі, садівником у колгоспі, а згодом рахівником у конторі. Водночас таємно відправляв богослужіння, хрестив дітей, давав шлюби, сповідав, причащав та хоронив своїх вірних. А разом із братом Вісаріоном (Василем Баб'яком), монахом-студитом, який також мешкав у Буцневі, провадив катихизацію дітей. У 70-х роках, спільно з отцями Мироном Кордубою та Євстахієм Смалем заснували у Тернополі підпільну духовну семінарію.

1978 року о. Василь Курилас відійшов у вічність.

ku3о. Євген Кобильник