Вівторок, 26 жовтня 2021

Коли "чужі" матері стають рідними

Є такий вислів, що чужих дітей, як і матерів, не  буває. Хоч у нашому «вільному» і здеморалізованому світі часто перші і другі на певному етапі життя стають нікому непотрібними. Коли старість чи якісь життєві негаразди стають на порозі життя, хочеться  уваги, затишку, піклування, душевного спокою. Якщо близькі та рідні з якихось причин не можуть забезпечити людину дбайливістю, теплом й любов'ю на допомогу може прийти заклад, в якому літні особи можуть знайти прихисток.  Упродовж історії піклування про хворих, знедолених, немічних було головним заданням Церкви. Так при монастирях виникли перші лікарні, притулки для калік, сиріт. У сучасному світі, є чимало прикладів, коли монаші згромадження продовжують цю благородну місію. У приміському селі Петрикові  під опікою сестер згромадження Воплоченого Слова діє будинок Милосердя святої Вероніки для жінок, які на схилі літ опинилися у непростих життєвих обставинах. Їм необхідна постійна підтримка та допомога, а ще – увага, турбота, піклування. Усе це вони отримують у домі “спокійної старості”.

IMG 2674Про згромадження, його особливості,  виникнення та функціювання будинку наша розмова із сестрою Марією Преображення.

- Передусім розкажіть про своє згромадження,  і чому всі сестри носять ім'я Марія?

- Наше згромадження отців Воплоченого Слова засноване 7 квітня 1984 року  в Аргентині. Саме того дня святий Іван Павло II віддав вірних Католицької Церкви під опіку Пресвятої Богородиці.

У липні 1994 року в Україну приїхали перші священники згромадження, а через чотири роки заснували жіночу гілку. Усі члени нашої спільноти як четвертий монаший обіт (три засадничих - убогість, чистота і послух),  віддають себе в добровільне рабство любові Пречистій Діві Марії і на її честь носять ім'я Марія, а щоб  їх розрізняти, вибирають одну із чеснот Пресвятої Богородиці — Непорочна, Ласкава, Боголюбива..., або назву чудотворних ікон Гошівська, Зарваницька..., чи вшанування заслуг Ісуса Христа - Розп'яття, Страстей Господній, Вознесіння...

Особливістю нашого згромадження є його інтернаціональна багатоманітність у всьому світі. Офіційна мова - іспанська (однак її знання не є обов'язковим для вступу у монастир). Кандидати у спільноту проходять ґрунтовне духовне формування на основі доктрин Католицької Церкви.

- Відомо, що згромадження, до якого належите,  опікується сиротинцями та домами для літніх людей...

- Основна місія нашого згромадження  - нести благовіст Євангелія до кожного серця, тобто “воплочувати” Христа в родини, освіту, засоби масової інформації. Наша харизма - єднатися з Богом, здобувати Царство Небесне для себе та допомагати робити це всім тим, хто зустрічається на дорозі нашого життя. Це означає нести Бога в усі сфери життєдіяльності людини, до всіх категорій населення. Оскільки місією згромадження  є «євангелізація культури», тому його члени різними способами намагаємося донести до людей Євангеліє, вчення Ісуса Христа  та Його Церкви.

Опіка над потребуючими - одна із форм служіння Богові. Крім того, наше згромадження робить багато інших корисних справ: катехизація у школах, підготовка до сповіді та Першого урочистого причастя, місійне дитинство, канікули з Богом, християнські літні табори для всіх верств населення, молодіжна програма “Голоси слова”.

- По-людськи, виглядає  “дивним”,  що  в основному молоді особи беруть на себе цей непростий тягар піклування про зовсім чужу людину, по суті, стають дочками для чужих матерів.  Сестри це виконують з обов'язку чи щось інше спонукає до такого служіння?

- Бог дає можливість послужити Йому у різний спосіб. Свого часу свята Мати Тереза з Калькути закликала  “У кожному потребуючому бачити образ Ісуса Христа”.

Напевно, з обов'язку здійснюють догляд за такою категорію осіб соціальні працівники, а богопосвячені особи керуються словами Ісуса Христа: “Що ви зробили одному з моїх найменших братів - мені зробили”.

Бог приймає служіння, яке чиниться з радістю і любов'ю. А коли щось робиться з любов'ю, то вже немає “чужих матерів”.

- Як Ви потрапили на Тернопільщину З чого розпочалась історія дому святої Вероніки?

- Такі доми повстають з реальності в якій живемо. Це, якщо можна так сказати, є викликами нашого часу, бо багато сиріт і покинутих дітей, матерів-одиначок, жінок, над якими вчинялося насильство, самотніх стареньких. Спочатку сестри-монахині згромадження Воплоченого Слова заснували на Івано-Франківщині монастир, при якому функціонував будинок милосердя для різних категорій потребуючих. Кількість мешканців невпинно збільшувалося і виникла потреба розселити їх за певними категоріями по різних домах. У Петрикові були два єпархіальні будинки, де раніше був сиротинець. Однак, через певні обставини дітей переселили в інше місце, і будинки стояли порожніми. Тому нашим  сестрам надали ці приміщення для опіки над одинокими жінками, а ми їх з любов'ю називаємо бабусями.

- Скільки осіб мешкає у Вашому домі, хто вони? Чи існують критерії відбору, чи є якісь обмеження?

- На даний час у нас живуть одинадцять осіб. Більшість з них дуже немічні, декому потрібно допомогти піднятися з ліжка, погодувати, покупати, розрадити словом, підтримати фізично й морально Осінь життя, на жаль, приходить разом з недугами. У наших підопічних вони різні. У когось порушена координація рухів, хтось має вади слуху чи погано бачить, комусь треба допомогти впоратися з високим тиском…

Хто ці жінки? - Найкращі у світі бабусі, більшість одинокі, які взагалі не мали своєї сім'ї, є деякі, що мають дітей, але... є також  дві матері  сестер нашого згромадження.

Критерій відбору - тільки одинокі старенькі жінки. Щодо обмежень, донедавна  сестер було троє на тринадцять підопічних. У даний час четверо сестер опікуються одинадцятьма немічними  бабусями - трохи недостатньо, аби кожному надати належну увагу, дбати про їхній комфорт і стан здоров'я, та й будинок не може багатьох помістити.

- Можливо у будинку мешкають жінки з незвичайними долями...

- Кожна бабуся, як взагалі кожна людина, це окрема історія життя. Та над кожною з них Божий провід і Божа рука. Вони заслуговують на повагу та гідну старість навіть, якщо на перший погляд, їхнє життя було “середньостатистичним”. Свого часу кожна з них внесла свій вклад у сім'ю, суспільство, всі прожили хоч важче, але чесне життя, тому нелегко виокремити когось.

І все-таки є одна бабуся, яка багато допомагала церковній спільноті в часи підпілля, не боялася жодних погроз та переслідувань. У неї вдома (за зачиненими дверима) священники відправляли Святі Літургії. Вона зберігала церковні речі, книжки. І по сьогодні носить із собою сумку з молитовниками та старими фотографіями Це її  єдиний і найбільший скарб, з яким не розлучається ні на мить, на ніч кладе під подушку, а коли йде купатися, то під матрац. Годі з цим щось вдіяти, бо їй це насправді дуже цінне, “і навіть радянські кадебісти забрати їх не змогли б. У свої 84 роки, дотепер має гарний голос і любить співати церковні пісні.

- Ви, як богопосвячені особи,  живете за певним молитовним правилом, а як це відображається на житті Ваших підопічних, очевидно, у кожної, якщо так можна сказати, свій рівень духовності. Чи молитви, богослужіння є спільними і як відбувається душпастирська опіка?

 -У монастирі бабусі живуть в атмосфері духовності, молитви та опіки. Це допомагає терпеливіше переносити труднощі старості. Зазвичай бути щоденно на богослужінні через немічність їм важко. Тому моляться  разом з нами  вервицю і молитву “Ангел Господній”. У неділі та свята спільна Служба Божа. При кожній нагоді вони можуть висповідатися, прийняти Святе Причастя, поспілкуватися зі священником.

- Яким чином забезпечуєте  побут, лікування  і все необхідне для гідного проживання підопічних?

 - Усі члени нашого згромадження живуть з Божого Провидіння. Тому для наших підопічних просимо допомоги (продукти, засоби особистої гігієни кошти на лікування і тощо) у людей доброї волі. Єдина допомога від держави (швидше обов'язок держави перед людьми - це пенсія). Найбільшим нашим опікуном є святий Йосиф, про його заступництво ми звертаємося у різних потребах.

- Які труднощі виникають, адже  на Ваші плечі ліг тягар чужих доль,..

 - Вірні християнському покликанню, робимо все можливе, що від нас залежить, а Бог благословляє й посилає людей, які нам допомагають.  Як кажуть в народі “Світ не без добрих людей”. Бог ніколи не залишає нас без своєї опіки: допомагають наші друзі, знайомі, лікарі, деякі підпримства, фізичну працю виконують волонтери.

 -Чи у домі Вероніки є свої традиції?

- У неділі та урочисті свята ми дружньою родиною святково одягнені беремо участь у Святій Літургії. Потім святковий сніданок. До різдвяних свят готуємо вертепне дійство, до великодніх - гаївки. На іменини та дні народження  для імениниць обов'язково квіти і торт. Коли гарна погода – виходимо на прогулянку, влаштовуємо пікніки. Полюбилися літнім людям і заняття з малювання, де всі охочі творять олівцем чи пензлем.

- Як можна стати Вашими приятелями чи жертводавцями?

 - Наша спільнота завжди відкрита. Тому з вдячністю і молитвою приймемо у коло своїх приятелів усіх людей з великим і щедрим серцем.  Наша адреса Тернопільська обл, Тернопільський район, с. Петриків вул. Шевченка, 55. Будинок милосердя святої Вероніки. Тел: (096) -75-23-708, сестра Марія Успіння.

редакція газети "Божий сіяч"