Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому! (Пс 118, 24)

ЕКСКУРС У МИНУЛЕ

В одному із попередніх чисел нашої газети ми писали про день народження неділі, зокрема про те, що 7 березня 321 року римський імператор Костянтин Великий оголосив неділю днем відпочинку. Згідно з його указом у цей день потрібно було відкласти всі мирські справи: ринки зачинялися, державні установи припиняли свою роботу. Важливість недільного дня підтверджувалася й подальшими указами. У 337 році був прийнятий закон про обов'язкову участь солдатів-християн у недільній Святій Літургії. Згодом імператор Феодосій видав едикт, що забороняв влаштовувати публічні видовища у неділю. Цей указ не зберігся, але едикт 386 року заборонив судочинство і торгівлю у неділю. Цей екскурс у минуле дуже повчальний і актуальний, особливо для сьогоднішнього часу. Маючи такі історичні факти, у цих роздумах хочеться  поговорити про неділю дещо в глибшому плані: не  лише як про день відпочинку, а з’ясувати його духовну суть.

ПАМ’ЯТАЙ ПРО СВЯТИЙ ДЕНЬ

 На жаль, сьогодні у багатьох людей склалося неправильне бачення й трактування цього недільного дня. Те, що ми його сприймаємо як день відпочинку, має своє біблійне підґрунтя, адже, як відомо зі Святого Письма, Господь Бог шість днів творив світ, а сьомого - відпочивав. І це стало однією із десяти заповідей, які Бог передав Мойсеєві на горі Синай. Отож, давайте подумаймо, яка була головна суть Божого задуму щодо встановлення цього дня відпочинку? Чи справді Творець мав на увазі лише «просто відпочинок»? Людина шість днів сумлінно працювала, а отже, втомилася, тож сьомого дня може відпочити, поновити свої сили, розважитися. Іншими словами, може піти в кіно, в театр, влаштувати пікнік на природі, порибалити, зайнятися спортом, почитати цікаву книжку, посидіти з друзями за чашкою кави чи навіть за келихом вина.

Можливо, хтось із вас, прочитавши ці рядки, скаже: «А що тут поганого? Кожен відпочиває так, як хоче, адже для цього і є день відпочинку». Все правильно, ніби проблем нема, однак… А «однак» полягає в тому, що про третю заповідь «Пам’ятай день святий святкувати» у книзі Виходу сказано так: «Пам’ятай на відпочинковий день, щоб освятити його» (Вих 20, 8). Розумієте? Ось ця коротка фраза  «щоб освятити його» вказує на головну суть дня відпочинку. Тим більше, що у наступному вірші Господь знову - і дещо категоричніше - наголошує: «Тим і благословив Господь сьомий день і освятив його» (Вих 20, 11).

А тепер спробуємо детальніше пояснити значення цих фраз : «освятив і благословив його», і чому святий день є не просто днем звичайного, як уже згадувалося, відпочинку. До речі, дуже цікаве й глибоко богословське трактування цієї заповіді, і зокрема тези про святий день, подається у спеціальному документі богословського відділу Патріаршої курії УГКЦ «Неділя – день Господній». У ньому зазначається, що у цій Божій заповіді є нагадування людям про святість, тобто про відмінність дня Господнього від інших днів тижня: «Шість днів для роботи, але сьомий день на цілковитий спочинок, присвячений Господу…» (Вих 31, 15). Тут важливо побачити чи радше відчути головну суть цієї фрази. Саме тому й виникає ось це запитання: «Спочинок який?» І відразу ж відповідь: «Присвячений Господеві». І цим усе сказано. Ще у той далекий час, тобто в Старому Завіті, Бог дарував вибраному народові суботу, щоб вона була для нього не просто днем відпочинку, а святом – днем для Його прослави, днем Господнього діла творіння і спасіння людства. У цій ситуації маємо зрозуміти один дуже тонкий нюанс: відпочинок і пошук душевного та тілесного спокою у цей день базувався на уподібненні дій людини до дій Бога. Саме у цьому й полягав основний зміст відпочинкового дня. Зрештою, слово «субота» для старозавітних і новозавітних біблійних авторів означало «спокій». Це день, який ознаменував завершення Господом творення світу, а також готував до повноти життя з Ним у майбутньому. Адже справжній відпочинок – це мир душі з Богом, тому й старозавітна субота була натяком на очікуваний небесний мир і спочинок, під час якого й справді не буде ні смутку, ні болю, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне. Святкування суботи було подякою Господеві за створення видимого світу, очікуванням Месії і часом духовної підготовки до вічності.

НЕДІЛЯ – ДЕНЬ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ

А тепер про те, чому коли Бог приділяв таку увагу суботі, ми, християни, вважаємо Господнім днем неділю. З’ясовуючи цю проблему, ще раз вдамося до згаданого попередньо документа богословського відділу Патріаршої курії. Як відомо, старозавітні закони, приписи й пророцтва у Новому Завіті не були скасовані, а навпаки – здійснилися і виконалися; символіка не була відкинута, а набула нового, глибшого змісту в обрядах, священних символах новозавітної Церкви. Христос доповнив старозавітній Закон. І новим днем прослави Бога та Його спасенних відвідин свого народу – Церкви, а також днем душевного та фізичного спочинку стає неділя. Новозавітна неділя не просто замінила старозавітну суботу, а сповнила її. У Новому Завіті Господній день асоціюється з днем Господніх відвідин (1Пт 2,12), а також із днем Господа Ісуса (1 Кор 1,8). Від апостольських часів днем Господнім уважали день Христового воскресіння. Замість юдейської суботи днем християнського богослужіння стає неділя, як перший день тижня, як день воскресіння і явлення воскреслого Господа (Ів 20,1,19,26). Саме неділя стає для християн часом зібрання для слухання проповіді та літургійного ламання хліба (Ді 20,7,11), а також збору пожертв і милостині (1Кор16,2). Упродовж століть християни з особливою повагою та глибокою радістю шанували цей день. Святий Папа Лев Великий вважав, що все найбільш величне і святе, яке створив Бог, було Ним звершене в гідності неділі – початок творіння, воскресіння Христове, зішестя Святого Духа. Тому ніякий інший день не може зрівнятися з неділею у святості.

Коли Бог закликає пам’ятати про святий день, то це означає, що йдеться про особливий день, який є відмінним від решти, присвячених святому Богові. Відповідно й спосіб поведінки людини у святий день має бути відмінним. Під час святкування дня Господнього відбувається освячення людини: вона уподібнюється до Бога через єднання з Ним. Не забуваймо, що неділя – це день, коли людина має нагоду повернути порядок, який існував у раю: Бог, ближній, всесвіт. Святкування неділі власне й полягає у здійсненні цього порядку, коли Богові повертається належне Йому перше місце в людському житті. На відміну від так званих «робочих» днів, коли працюємо насамперед для забезпечення нашої життєдіяльності, нерідко виділяючи Господові лічені хвилини поспішної молитви, неділю починаємо для служіння Богові. Тому цей день відрізняється від інших і прожити його треба інакше, по-святому, не зостаючись при щоденних ділах. Саме на цьому наголошує митрополит Андрей Шептицький: «День святий має бути цілий Господеві Богові посвячений, а не має обертатися на роботу». Через недільне літургійне наближення Господь ніби забирає  нас зі  світу постійної суєти, поспіху, гамору, щоденної праці і повертає у світ духовний,  робить нас святими.  

Пропонуємо розповідь, яка стосується цієї теми. Якось у серпневу неділю, коли всі люди святково одягнені пішли до храму на Святу Літургію, одна сільська жінка взяла серп і побігла у поле жати пшеницю. Через деякий час почула позаду себе стогін. Обернувшись, побачила, що перед нею на колінах, зі складеними до молитви руками, стояла якась дивна незнайомка. Вигляд її був жахливий: одягнена у брудне лахміття, обличчя зчорніле, з порізаних рук сочилася кров. «Ти - хто?Хто тебе так порізав? Що ти тут робиш», - закричала перелякана жниця. «Я - Неділя! Це ти мене порізала своїм серпом! Я молюся Богові, щоб простив тобі та нагадав Свою третю заповідь: «Пам’ятай день святий - святкувати!» З тих пір жінка ніколи не працювала у неділю!

о. Орест ГЛУБІШ