П'ятниця, 18 червня 2021

І стане пустеля квітучим садом

201„І постити, і їсти треба побожно. Постимо тоді, коли через піст можемо ліпше виконувати Божу заповідь. А їмо не як захланні, а як Божі робітники, коли Божий закон вимагає скріпляти тіло їжею. Завжди потрібно пам’ятати слова апостола: „Чи їсте, чи п’єте, чи що інше робите, все робіть на славу Божу”. (1 Кор. 10, 31).

Оскільки завтра починається Великий піст, пропоную вам, дорогі друзі, свої роздуми на цю важливу тему.

У Північній Африці один місіонер побачив, що бедуїн лягав на землю і, прихиляючи вухо до неї, щось слухав. На запитання: що ти робиш? – бедуїн відповів: „Слухаю... як пустеля плаче. Плаче, тому що хотіла би стати плодючим садом, зеленим квітучим парком”.

Можливо, хтось з вас, дорогі читачі, здивується, коли побачиш, що саме таким вступом починаю свої роздуми про піст, який кожного року в цю пору рекомендує нам Свята Церква. Однак я впевнений, що саме у цій фразі, а радше у її повчальному змісті, закладена глибока сутність цієї духовної вправи. І взагалі – складається враження, що багато людей, навіть практикуючих християн, не повністю обізнані з основною потребою, головним призначенням посту. Чимало з них цей, випробуваний століттями очищувальний душу і тіло засіб, трактують по-своєму, з неприйняттям, наріканням, навіть з іронією і насмішкою. Для багатьох піст – це дискомфорт, навіть покарання, якщо не можна їсти, пити, веселитися, то яке ж то життя, - нарікають вони. Частина людей постить для того, щоб схуднути, зберегти «відповідну» фігуру, красу. Звичайно, у цьому немає чогось поганого, навпаки – дуже добре, коли вони, турбуючись про своє здоров’я, вдаються до природних лікувальних методів. Однак йдеться про піст як суто релігійний християнський засіб, який наближає нас до Бога. У біблійній традиції піст розглядали як передумову, приготування до зустрічі з Богом. Власне через піст душа людини має стати витонченою і чистою. Тілесний піст повинен вивищити душу людини і очистити її від образів і вражень цього світу, щоб приготувати до зустрічі з „Іншим”, зі „Святим”, - пише святий Іван Ліствичник. Згадаймо біблійного пророка і боговидця Мойсея на горі Синай, коли він перед отриманням Заповідей Божих постив сорок днів і ночей. Власне очищенням душі і тіла Мойсей готувався до зустрічі з Богом.

Ведучи мову про піст, ми повинні усвідомити, що він аж ніяк не є покаранням чи примусовим виконанням церковних приписів. Не розвантажувальною дієтою чи навіть засобом для очищення організму від шлаків (хоч це теж потрібно робити), а отриманням духовних плодів. Як висловлюються подвижники нашої Церкви, на „стягування благодаті Святого Духа”.

Щоби краще проілюструвати це твердження я наведу фрагмент розмови о. Серафима Саровського з купцем Мотовиловим. На запитання купця: „Що є суттю християнського життя і християнських діл?” – отець Серафим відповів: „Справжня мета нашого християнського життя полягає у накопиченні Святого Духа”, А про добрі діла (піст, милостиню тощо) о. Серафим сказав: „Лише ті діла приносять нам плоди Святого Духа, які зроблені ради Христа; усе ж, що не ради Христа було зроблено, хоч і є добрим, не приносить нагороди в майбутньому житті, та й у цьому житті не приносить Божої благодаті”.

Саме тому краще можемо зрозуміти класичний вислів: „Поза Церквою немає спасіння”, оскільки спасіння полягає у життєвому зв’язку з Христом, саме Він є вирішальним для отримання вічного життя.

Але давайте повернемося до бедуїна, який слухає плач в пустелі, котра хотіла б стати квітучим садом. Що спільного є у цьому фрагменті однієї східної казки і змістом нашої теми? Річ у тім, що кожна спустошена гріхом людина і є тією пустелею, яка маючи первісне призначення від Бога „стати квітучим садом”, втратила цю божественну властивість, тобто образ і подобу Божу. Однак Господь, будучи добрим і милосердним, дає різні засоби, щоб повернути втрачену ласку, вищу досконалість. Плодючим садом чи зеленим парком для людської душі – пустині будуть такі чесноти, як молитва, покора, смиренність, доброта, лагідність, стриманість, любов, милосердя. Власне завдяки постові (але справжньому, неформальному) зможемо перетворити пустиню знівеченого гріхом нашого серця у квітучий оазис християнської досконалості.

Проводячи паралель від пустелі до квітучого саду, звернемо увагу на Ісуса Христа, який починає підготовку до своєї спасительної місії саме там, де зазнав невдачі Адам – у пустелі. Вона є наслідком розвитку людства в тому напрямку, в якому його спрямував грішний Адам. Тобто, рай стає пустелею, про яку говориться у Святому Письмі як про місце перебування демонів. Там Ісус відновляє людину, взагалі творить нове людство. І як „новий Адам”, Він починає з того, що не вдалося зробити „старому” Адамові – з посту.

Сьогоднішнє людство з його грішним багажем – війнами і чварами, пияцтвом і наркоманією, розпустою і розбещеністю, гонитвою за багатством і розкошами є нічим іншим, як тією пустелею, у якій перебуває безліч демонів. Після гріхопадіння наших прародичів та після кожного допущеного гріха їх нащадками, люди все більше й більше втрачають Божу подобу, втрачають самих себе. Недобрим є не лише те, що грішна людина губить свій божественний образ, а й те, що свою моральну деградацію, рабство гріха розглядає як нормальний стан. Гляньте на ситуацію, яка виникла зараз в Україні, та й у світі взагалі. Хіба це не так? Згадані елементи спотворення сучасної людини, на жаль, стали „нормальними”, звичними. Лише в живому діалозі з Богом вона знову правдиво пізнає себе такою, якою може і повинна бути.

Як пише в своїй книзі «Хліб і вода. Практичні поради на піст» італійський автор Антоніо Джентілі, піст дає змогу людині відкритися для іншого голоду, іншої поживи, іншої ситості й перетворює її з тілесної на духовну, тобто на особу, яка стає щораз менше залежною від нищих інстинктів та егоїзму, а чимраз більше керується розумом і любов’ю. Згадаймо: учням, які запрошували Ісуса Христа до їжі, Спаситель відповів: «Їстиму їжу, незнану вам». А далі уточнив, що «ця пожива стосується волі Отця Небесного, тобто приходу Царства у наші душі і у світ, і нею є слово Боже.У католицькому словнику духовності написано, що «повторне відкриття посту, без сумніву, стане важливим чинником морального відновлення». Це означає, що завдяки стриманості у вживанні їжі ми зможемо конролювати всі наші почуття і бажання. Хто ж підпорядкував собі власні чуття, той і справді здобув контроль над своїм внутрішнім світом і став частинкою самого Бога. Очевидно, саме це мав на увазі святий Євагрій Понтійський, коли писав: «Піст надає душі гідність, освячує розум, віддаляє демонів, наближає до Бога».

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

unnamed 5e5cb5804a6ae
20 березня 2021

Благословенне тіло, що для душі працює

in Духовні роздуми by Прес-секретар
5e1427b70dd2d 79447 6910785cc98947e0ad21fa6f84b170d4jpeg
10 лютого 2021

З любові до нас Бог став людиною

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
image
03 січня 2021

Нове щастя у Новому році

in Духовні роздуми by Прес-секретар
406
12 листопада 2020

Господь подає нам рятівну соломинку

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ