Понеділок, 10 травня 2021

pro2

№ 8-9-2012 - Наша мета – небо

Господи, добре нам тут бути. Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі. (Мт.17, 4).

 Дорогі брати і сестри, у проміжку часу, який нам відміряв Господь, намагаймося заслужити собі небо. Воно є тим великим добром, задля якого Христос віддав своє життя на хресті, аби нам його дати. Після входження до раю блаженні нічим не будуть засмучені, бо, як написано у Святому Письмі: «І витре Бог кожну сльозу з очей їхніх, і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло. І сказав той, хто сидить на престолі: «От нове творю все».

У раю немає смерті і страху, немає болю ні бідності, ані невигоди, ані плинності днів, немає спеки, холоду. Там завжди ясний, весняний день, там немає надокучливості, заздрості, усі взаємно любляться і кожен щасливий щастям іншого. Немає побоювання про спасіння, бо душа, утверджена у ласці, не може більше грішити, ані втратити Бога. У раю є все, чого можна тільки бажати. Там усе відроджене, усякі бажання задоволені. Очі в захопленні від такого досконалого помешкання. Чи ми не дивувалися б, споглядаючи місто, вулиці якого вимощені кришталем, а палаци збудовані зі срібла із золотими вікнами, прикрашені прегарними квітами? Але наскільки кращим буде вигляд Міста Небесного. А яке щастя бачити Марію – Матір Божу, яка царює у небі, краса якої перевищує вроду всіх мешканців раю! Яке то щастя бачити Христа! Свята Тереза побачила одного дня тільки Христову руку і була надзвичайно вражена. А які чудові запахи та мелодії линутимуть звідусіль. Святий Франциск одного разу почув мелодію скрипки, яку виводив ангел, і мало не помер від захоплення. А що буде з нами, коли почуємо спів святих та ангелів, співаючи на честь Бога: «Щасливі, що живуть у твоїм домі, вони повіки тебе хвалять» (Пс. 84,5). Що то за радість буде почути голос Пречистої Діви Марії у небі, каже святий Франциск Салезій, який гарніший за голос солов’я, що найкращий серед усього птаства. Словом, рай є зібранням усіх бажаних насолод.

Але ці розкоші є найменшим добром раю. Нагорода, яку Бог обіцяє нам, не міститься лише у красі, насолоді, приємностях та інших розкошах щасливого небесного життя, а головне у ній (і що власне становить рай), є сам видимий Бог і цілковита можливість Його любити: «Твоя нагорода буде вельми велика» (Бут.15,1). Святий Августин стверджує, що якби Бог дозволив осудженим побачити красу свого обличчя, навіть пекло стало б раєм. І додає, коли б душа при виході з цього світу мала вибір: дивитися на Бога, перебувати у пекельних муках чи бути звільненою з мук з позбавленням бачити Бога, безсумнівно, вибрала б перше. Розкоші духа набагато перевищують розумові приємності.

Потяг любити Бога є таким великим, що навіть на землі може підносити не тільки душі, але й тіла святих.

Одного дня святий Петро з Алькантари був настільки переповнений любов’ю до Бога, що вирвав і підніс у повітря дерево, яке ледве міг охопити руками. Великою є сила Божої любові.

Святий Августин, розповідаючи про святого Лаврентія, який лежав на розпеченім залізі, стверджує, що його гаряча любов до Бога не давала відчувати болю. Навіть грішники, коли каються за свої гріхи, отримують від Бога потіху. Це спонукало святого Бернарда до висновку: «Якщо так солодко, о, Господи, плакати для Твоєї любові, що ж то буде тішитися з Тобою».

Добра цього світу не задовольняють наших бажань, але добра небесні насичуватимуть та втішатимуть серця завжди: «Буду насичений, коли покажеться Твоя слава». Святий Григорій говорив, що бажання та їхні задоволення завжди ідуть у парі. Тому наша душа завжди буде спраглою і водночас насиченою. І як осуджені є посудинами, повними злоби та журби, так вибрані є посудинами милосердя і радості: «Насичуються ситтю дому Твого» (Пс. 36, 9). Тоді то, споглядаючи Божу красу, душа буде розпалена та наповнена любов’ю, і перебуватиме у щасливості з Богом настільки, що сама про себе забуде і не думатиме ні про що інше, як про любов і оспівування безмежного добра, яке триватиме вічно. На цій землі праведні душі люблять Бога, але не можуть це робити досконало.