П'ятниця, 18 червня 2021

№ 11-2012 - Відновлюється святиня часів Велямина

IMG 1364Понад три тисячі вірних зібралися в урочищі Монастирок с. Лісники Бережанського району на подію освячення Хресної дороги та святкування деканального Дня молоді.
Місцевість відома тим, що раніше тут існував монастир отців-василіян, перші згадки про який датуються початком ХVII століття та припадають на єпископство Київського митрополита Йосифа Велямина Рутського (1574 - 1637). Сьогодні – це відновлений духовний центр завдяки старанням місцевого священика Романа Маслія, вірних Лісників та навколишніх сіл.

На свято прибув архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, який із пастирським словом звернувся до молоді, очолив Велику Вечірню з Литією та освятив 14 стацій Хресної дороги, споруду гробу Господнього, стацію Воскресіння Христового та фіругу Ісуса Христа, Доброго Пастиря.

За давньою традицією архиєрей прибув на бричці в супроводі хлопців в українських козацьких строях верхи на конях. Оркестр виконував духовний твір «Витай, Маріє». Перед храмом Преображення Господнього архиєпископа зустріла процесія вірних на чолі з о. Романом Маслієм. Священик привітав владику, вручив хрест, просив благословення для парафії та запросив очолити богослужіння.

Первоієрарх Тернопільсько-Зборівський звернувся до молоді та всіх присутніх. «З нашої відданості та любові до Бога і Церкви ми повинні черпати відданість та любов до рідної Батьківщини і мови», – сказав архиєрей і подякував о. Роману, жертводавцям та працівникам за розбудову духовного центру в Монастирку та віднову цілющого джерела. Митрополит побажав усім бути непохитними у вірі в Бога та молитися і працювати на благо українського народу і Церкви.

На Вечірні з Литією та чині освячення води з архиєпископом молилися понад 20 священиків, монахи-студити с. Жукова, сестри-служебниці з Бережан, представники місцевої влади, вірні. Відтак архиєрей пройшов усіма стаціями Хресної дороги та освятив їх.

Опісля відбулася спільна трапеза для гостей, духовний концерт за участю гурту «Благовіст», яким провадив о. Петро Половко.

В урочистостях взяли участь діти та молодь Бережанського деканату. Від храму Пресвятої Трійці міста Бережан до Монастирка вирушило 150 паломників. Велика кількість молоді прийшла пішки з навколишніх сіл. Уже на спільному Молебні з нагоди відкриття було понад півтисячі молодих людей.

Зустрітися з молоддю та взяти участь у денній програмі прибув голова комісії у справах молоді Тернопільсько-Зборівської архиєпархії о. Орест Павліський. Священик привітав присутніх зі святом, подякував за працю для добра Церкви Христової, розповів про ініціативу Патріаршої молодіжної комісії УГКЦ творити єдиний молодіжний простір.

Отець Орест висловив особливу подяку організаторам масштабних цьогорічних «Веселих канікул з Богом», які відбулися у Бережанах при парафії Пресвятої Тройці. Священик зазначив, що в ювілейному десятому літньому дитячо-юнацькому таборі взяло участь понад 400 дітей.

Духовною програмою до приїзду архиєрея провадив дитячий вокальний ансамбль «Крок до зірок» під керівництвом Романа Видиша.

Дещо з історії Монастирка

Історія становлення та розвитку Монастирка, як духовного місця, пов’язана з розвитком Василіянського чину XVII - XIX ст.

Зародження Монастирка поблизу с. Лісники припадає на єпископство Київського митрополита Йосифа Велямина Рутського, який разом з Йосафатом Кунцевичем на початку XVII ст. провів ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, впроваджуючи централізацію монастирів.

Наприкінці XVI ст. усе чернецтво було у великому занепаді, а монастирі виснажені турецьким ярмом.

У 1754 році в Краснопущанському монастирі та приєднаній до нього василіянській місійній станиці у с. Лісники, окрім ігумена Інокентія Дідуцького, було 7 монахів. Поєднання двох чернечих осередків врятувало їх від остаточної ліквідації.

Щороку на свято Преображення Господнього у лісницькому Монастирку відбувалися багатолюдні відпусти, на які приходили сотні прочан з навколишніх сіл. Важкий тягар упав на плечі Василіянському чину під час третього розподілу Польщі (1795 рік), коли галицькі землі опинилися під Австрією.

Протимонастирська діяльність імператора Йосифа ІІ передбачала залишити василіянам спочатку 10, а згодом 6 монастирів. Від ліквідації врятувалося 15 монастирів, серед них - у Краснопущі та Лісниках. Жалюгідний стан Монастирка наприкінці ХІХ ст. описано в журналі лапшинського священик Лева Джулинського «Посланнік». За відновлення Монастирка у вісімдесятих роках ХІХ ст. брався бережанський парох о. Кордуба. Та все ж уже перед Першою світовою війною він був досить занедбаним, на південно-західному боці церкви виднілися лише рештки слідів ліпленої хатини, в якій проживали ченці.

Люди набирали з цілющого джерела води, яка допомагала при недугах очей. Лікувався нею професор Петро Гриньовський зі Львова. З каменю-скелі із розп’яттям люди зривали мох, яким лікували зуби та шкірні хвороби. Останній відпуст у Монастирку відбувся 1941 року. До вірних звернувся о.?Бачинський, промовивши: «Моліться люди, червоний кат наступає!»

Через проливні дощі не вдалося провести відпуст у Монастирку й у 1942 році. Більше відпустів у Монастирку не відбувалося. Люди потайки збиралися на це місце і молилися Всевишньому.

У роки радянського тоталітарного режиму за Монастирком постійно велося спостереження з боку влади. Лісничани потайки впорядкували це місце. У 1980 році церкву вдалося облагородити, склепіння було пофарбовано в синій колір із зірочками, побілено стіни, пофарбовано підлогу. Але восени того ж року церкву підступно підпалили. Донині ніхто не знає за чиєю вказівкою і хто це зробив. Але, беручи до уваги часті приїзди колишніх партійних керівників міста і району, можна здогадатися на чиєму сумлінні це злодіяння.

Заради хоча б часткового відновлення урочища Монастирок та повернення йому колишнього релігійно-історичного вигляду з ініціативи небайдужих людей та за підтримки громади с. Лісників проведено відновлювальні роботи. 5 серпня 2003 року розпочато відновлення розп’яття Ісуса Христа на камені-скелі, яке було повністю порубане сокирою і заліплено міцним чорним шаром цементу, а поверх нього – сірим, під колір каменю. З 2008 року там ведуться інші відновлювальні роботи.