Понеділок, 10 травня 2021

pro2

№ 10-2012 - Рушник веселки над селом

DSC08117Олег ГЕРМАН,

заслужений діяч мистецтв України, професор, поет,

м. Тернопіль

 «Під Божою рукою між лісом і рікою цвіте село, як вшитий рушник» - такими словами починається гімн села Чернихова на Зборівщині. Господь щедро дарував для нього красу природи та душевне благородство. Крізь час і простір несуть та бережуть для майбуття люди оті безцінні багатства. Всевишнім даровано кожному з нас предивний і довершений світ. Узгоджено політ планет і плин часу, барвистість природи доповнює велична гама людських почуттів. Усе перебуває у взаємному зв’язку та гармонійних стосунках. Довкола величний світ, але й не менший світ у душах кожного із нас, незалежно від посади, політичних переконань та прожитого на землі часу. Важко навіть сказати, який із них вагоміший. Як у кожній мозаїці, де є особливі перлинки, особливі складові та барви, так і в нашій долі спізнаємо постійні переміни та відкриття. Згадаймо веселку, яка двома краями свого омитого фарбами рушника заторкає післядощаву землю, а верхівкою ніжно горнеться до висот чистого неба. Це все нагадує кольорову музику життя.

Такі думки мені навіяв Божий знак над Серетом, коли село врочисто підходило до свого дня народження. Веселка розвішала свій святковий рушник над білолицими хатинами, над задумою і згадками лісу, над затишеним цвинтарем і дзвінкоголосою школою. Цей 2012 рік є для Чернихова знаковим, бо служить стартом 800-ліття села. У записах «Галицько-Волинського літопису» згадується подія, що відбувалася у 1213 році: «Як же настала зима, король прийшов до Галича і впровадив свою ятрівку, велику княгиню Романову; з нею прийшли до Галича волинські бояри: Іштван із Луцька й інші князі. Впіймали Володислава, Судислава і Пилипа та мучили їх. А Яволк і Ярополк (його брат) утекли до Пересопниці та намовили Мстислава рушити на поміч. Почекавши їх в Чернечому селі на Сереті – Мстислав прийшов із ними до Бозку».

Цей текст віднайшов серед громаддя історичних документів, у одному з перших перекладів на сучасну українську мову давнього літопису, науковий працівник Львівського державного архіву Ігор Миськів. Ініціатором пошуків історичних згадок про Чернихів був виходець із села, американський еміґрант, Іван Голуб. Хоча й досі точаться дискусії про ідентичність назв Чернечого села і Чернихова, але на ту пору жодного поселення з подібною назвою біля княжого міста Бозку не було. Та й місто Бозок у нашому краї лише одне. Тому час цієї першої згадки і приймаємо як рік відліку народження Чернихова.

Усе, що рясним краплепадом слів зараз випало на сторінку читаної вами газети, є отою липневою грозою, яка напередодні 12 липня прокотилася через село. А потім небо засвітилося сімома кольорами, що вишили дивовижний небесний рушник. На порозі свята апостолів Петра і Павла село було ретельно прибраним, люди наповнилися енерґетикою урочистості й навіть Серет, подивившись у глибинне дзеркало води, помолодів у своєму бігові крізь простори часу. У пам’яті воскресав минулорічний передсвятковий вечір, коли урочисту архиєрейську Службу Божу провадив митрополит УГКЦ Василій Семенюк. Це була перша духовна акція такого масштабу в священичім діянні отця Володимира Горошка, який нещодавно став парохом Чернихова. І от нова спроба – створити духовно-мистецький образ або своєрідний Божественний прелюд урочистостей з нагоди Дня села.

І як сім барв веселки, постали в передсвятті, на церковному подвір’ї семеро священиків та розпочали величну Службу Божу, яка спрадавна відкривала в селі благодатну прощу та прихід мирян до чудотворної ікони Чернихівської Божої Матері. Важко описати стан людей, які наповнили своєю присутністю церковну площу. Усе содіювалося на високій ноті любові до Бога, до України, до рідного села. Серед духовних наставників був виходець нашої парафії, а нині настоятель храму УГКЦ у Сполучених Штатах Америки отець Василь Сівінський. Потрібно було бачити, з яким хвилюванням він провадив Божественну Літургію на рідних теренах. Усе Богослужіння із щирим натхненням супроводжував чернихівський церковний хор, яким у рівній мірі провадили реґент церкви Ярослав Сухецький та художній керівник хору Богдан Татарин.

Одначе, за задумом отця Володимира, у духовній розмові мала зазвучати ще особлива пісня. І коли до каплички з гітарою увійшов отець Василь Брона, на очах людей почали наверталися сльози. Незабутні пісні народжували зоряні струни пізнього вечора на акордах великої любові до духовної мелодії та слова уже широко знаного в Україні автора і виконавця отця Василя. Лише після опівночі село поринуло у мрево літнього сну, а понад ним Чумацьким шляхом ще довго витав ореол барвистого рушника свят.

Ранок 12 липня розпочався з урочистої Служби Божої, у час якої благословилися у мандрівку до мальовничих Карпат черняхівські школярі. Ініціював таку подорож той самий отець Володимир Горошко. Він воістину невгамовний у своєму прагненні прищепити любов до Бога та Батьківщини молодим сельчанам.

На цій же Службі було оголошено про час відкриття та освяти оновленого пам’ятника Тарасові Шевченку в центрі Чернихова.

Кілька штрихів до самого пам’ятника. Його створив і подарував селу (в рік століття свого батька, видатного письменника Якова Косовського) наш краянин і відомий художник Володимир Косовський. Усе це відбувалося ще в далекому 1994 році. Палкі виступи Івана Голуба, який спеціально приїхав на цю історичну подію з далекої Америки, і тодішнього голови сільради Богдана Тимочка вельми схвилювали сельчан. Цей час був і початком на перших порах мистецької, а невдовзі й господарської діяльності нинішнього сільського голови Богдана Татарина. Того ж року він очолив Чернихівський сільський хор, який через два роки отримав звання народного аматорського колективу, а в 2010 році Богдан Андрійович, волевиявом односельчців, був обраний війтом села. Є прекрасне народне прислів’я: «Дорога підкоряється лише тому, хто йде по ній». Життєва доля Богдана Татарина є реальним підтвердженням цієї тези.

Сама ідея поновити і дати друге дихання прекрасній скульптурі Великого Кобзаря належить йому. І не лише ідея, а безпосереднє її втілення. Передували цьому великі роботи в селі з відновлення освітлення вулиць Чернихова. Тому цьогоріч до зоряних нот над вечірним селом добавилися яскраві зірниці вздовж сільських вулиць. Не так просто зрушити з місця інерційну байдужість, яка коростою повила сьогоднішні населені пункти та їх мешканців. Також було і в Чернихові. Іноді доходило до відчаю, але пан Татарин збирав у руки всі сили та вкотре починав будити сельчан. І крига скресла. Завдяки вмілому керівництву голови, його глибоким релігійним та національним переконанням, самовідданій праці краян оновлений постамент нині став новою окрасою села.

Як швидкоплинні хмарини, бігли дні за днями, аби наблизити усіх до загальнодержавного свята Дня Незалежності України. І знову Чернихів постав своєрідним епіцентром пошанувань цієї величної події. Хоча не про таку Україну мріяли чернихівчани, бо незалежність і нині потрібно боронити та захищати. Мій тато восени 2004 року перед своєю смертю запитував мене: «А що ж буде далі з Україною? Що?...» Він усе життя боровся за її волю. Сльоза котилася по його згасаючій щоці, а вуста зболено шепотіли Шевченкове: «А ще гірше спати, спати і спати на волі»…

Незалежність повернула надію мені і моїм дітям; усім, хто любить цю святу землю. Я відчув енерґетику пробудженої гідності українства. Я повірив у достойне майбуття. Повірив і творив його руками й серцем. Гірко нині бачити зневагу й ненависть до українського слова, історії, традицій. Щось не те і не так будуємо, братове. Тому знову ставлю перед собою і вами батькове питання: «А що буде далі з Україною? Що?»

Усе в наших руках. Незалежність повернула мою надію та віру, укріпила їх любов’ю та впевненням: «Україна, тату, є і буде назавжди!»

Нині село живе передчуттям свого ювілею. Яким він буде? Яким барвами заквітчається над Черниховом святочна веселка? Зосталося ждати недовго. Запрошуємо всіх шановних читачів до нашого села 12 липня 2013 році на прощу та врочисті дійства, які зможете побачите власними очима. Пам’ятайте одне: рушник-веселка може засіяти не лише у небесній далині, а й серці кожного з вас, якщо омиємо Божою благодаттю свої помисли та діяння.