Архикатедральний собор

Архикатедральний собор

kated

Контакти:

вул. Сагайдачного 14, Тернопіль, 46000,

тел. (0352) 435109

 http://arxkatedra.org.ua

Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

"> 
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Настоятель Собору о. Орест Павліський -  0672086844

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 Архикатедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці є своєрідною візитною карткою обласного центру і всього Тернопільського краю. Ця святиня – невичерпне джерело духовності, культури і просвіти. Вона, немовби та неопалима купина, що своїм невгасним полум’ям зігріває людські серця, неначе світильник, який просвічує вірним дорогу до спасіння.

 

Зведення костелу

Коли звернемо свої погляди до перших часів існування Тернополя, то на історичному тлі, поряд з розвитком суспільних, економічних, культурних відносин, побачимо становлення духовності, що виражалося у зведенні храмів і монастирів.kostel

У 1749 році, як засвідчує фундаційний акт тодішнього власника Тернополя, на розі міських валів було відведено місце для будівництва костелу. Він став однією з найкращих пам’яток пізнього європейського відродження. Храм побудовано з тесаного каменю у стилі бароко, оздоблено різьбою та кам’яними скульптурами. Головний фасад прикрашають дві триступінчаті вежі з видовженими закінченнями. Піастри іонічної форми оживляють пластику стін, поділених карнизом на два яруси. За своїм характером храм був оборонною спорудою. До костелу примикали монастирські приміщення, які утворюють єдиний архітектурний комплекс. Всередині цього комплексу – італійський дворик. До 1939 року він мав ошатний вигляд (був фонтан, квіткові клумби). Нині дворик, хоч і занедбаний, усе ж створює незрівнянну атмосферу занурення в історію, у вічність: чудова акустика, чисте повітря від двох велетенських смерек. З двору можна зайти у підземний хід, який упирається в якісь двері.

Щодо автора проекту, то довгий час ним вважався Ян де Вітт. Однак згідно з пізніше знайденими у сховищах Петербурга матеріалами, справжнім автором вважається Август Мощинський.

Розпис інтер’єру здійснив відомий польський художник Станіслав Строїнський, який проживав у Львові.

Спочатку костел належав домініканцям.

З 1820 року храм перейшов у підпорядкування парафіяльного латинського духовенства.

З 1903 року ним знову володіють домініканці.

У 1908-1910 роках проводилася електрифікація та реставрація. Було відновлено старі фрески і домальовано нові. Тоді ж було встановлено малі вівтарі. На одному з них – дуже цікава скульптура Богородиці, що ламає блискавки гніву Божого. Під час реставрації, здійсненої за проектом архітектора Садловського, споруджено новий купол.

Церква зазнала значної шкоди під час «визвольного походу» червоної армії у 1939 році. Тоді вона горіла, запалена гарматним снарядом. Внаслідок цього розплавилися прикраси із золота і срібла, завдано шкоди фрескам та покрівлі. Частину високомистецьких робіт, що прикрашали святиню, зокрема образ Скорботної Матері Божої, було вивезено у 1940-1941 роках в один з музеїв Москви або ж Ленінграда. Чудотворний образ Богородиці з головного вівтаря та прекрасну скульптуру Божої Матері вдалося врятувати, згодом вивезли до Польщі. У 1942-1943 роках частково проведено ремонтні роботи.

Під час штурму Тернополя, наприкінці березня 1944 року храм знову зазнав руйнувань. Його штурмували сім днів. З двох боків на канатах підтягували 152-міліметрові гармати і били прямою наводкою по вікнах, закладених піском. Після цього «брався за роботу» взвод «хіміків» (так називали тих, хто підпалював об’єкти самозаймаючою сумішшю). У підвалах спалахнула пожежа. Було завдано великої шкоди куполу і вежам храму.

Після війни велася реставрація. Та не було відновлено багатьох скульптурних елементів оздоблення і навіть не зроблено спроби врятувати розпис інтер’єру. Дивуватися нічого, бо у храмі – пам’ятці зодчества розмістили склад. Фрески були остаточно знищені внаслідок переобладнання святині під картинну галерею. Згодом картини було перенесено в інше приміщення, храм до відроджувального періоду стояв пусткою.

Духовне життя тернополян до 1988 року та початок відродження

Щодо церковного життя українців Тернополя, то згідно з історичними даними, на початку XVI століття (перед тим, як Тернопіль перейшов у власність князя Острозького), українці мали дві церкви: Воздвиження Чесного Хреста і Різдва Христового. Згодом постала церква Успення Пресвятої Богородиці.

Головним «бастіоном» національно-духовного життя була парафіяльна церква Різдва Христового. Маємо дані, що настоятелями Тернопільської парафії були: о. Михайло Білинський (1820-1864), о. Василь Фортуна (1864-1893), о. Володимир Громницький (1893-1938), о. Степан Ратич (1938-1939).

З 1939 по 1946 роки, в залежності від окупаційних режимів, церковне життя занепадало, то на якийсь час знову відновлювалося.

img_4988Рік 1946 був сповнений трагізмом. Так званий львівський «собор» заявив про ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви. Владики, священики, миряни, котрі боронили свою віру, зазнавали переслідувань, тисячами перебували на засланнях та каторжних роботах, багато з них загинуло мученицькою смертю.

Ті, що повернулися у 1961 році додому (отці Ратич, Пасіка, Коваль, Алеськевич, Кравчук, Шаварин, Захарків, Баран), удень працювали на державних роботах, а вечорами, при зачинених дверях, підпільно відправляли Літургії, уділяли Святі Тайни. Вони також надавали душпастирські послуги у навколишніх селах. Часто зі Львова приїжджали отці-редемптористи. Cеред них і єпископ-ординарій Тернопільської єпархії Михаїл Сабрига. Все відбувалося дуже таємно, у присутності не більше 7-10 людей.

Так тривало до 1988 року – року 1000-ліття хрещення Русі-України.

У 1988 році у Радянському Союзі «повіяв вітер» перемін. Свідомі українці не опустили свого шансу. Все гучніше лунали заклики про історичну справедливість, до змагання за незалежність, а також легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Окрилені першими відкритими мітингами і Богослужіннями у Львові, тернополяни взялися до рішучих дій. І вже 2 липня 1989 року під дверима церкви Воздвиження Чесного Хреста відбулася перша відправа з участю тисячі вірних. Святу Літургію відслужив о. Михайло Хрипа, ЧНІ. Після цього отця арештували, та невдовзі відпустили. Вірні набиралися сміливості. Велелюдними стали зібрання на площі біля Микулинецького цвинтаря. Священики відправляли Богослужіння та сповідали. Кожен раз над площею майоріла національна символіка, виднілися транспаранти з вимогою легалізації УГКЦ.

15 жовтня 1989 року у центрі Тернополя зібралося майже 70 тисяч осіб – вірні УГКЦ, представники політичних партій, делегації з сусідніх областей. У руках багатьох були хоругви, хрести, національна символіка. Тут же збиралися підписи за легалізацію УГКЦ, а також вимоги про надання приміщення церкви греко-католицькій громаді по вул. Першого травня (сьогодні вул. Сагайдачного), яка на той час перебувала у «власності» Російської Православної Церкви.

Погіршення погодних умов спонукали вірних до рішучіших дій. 10 грудня 1989 року, після Богослужіння на Микулинецькому цвинтарі (того дня був сильний мороз), люди прийшли під двері церкви по вулиці Першотравневій. Бажаючи трохи зігрітись, вони зайшли до храму. Хтось розпочав пісню. Гарна акустика, тепло і бажання сотень людей прославляти Господа у святині було непохитним. Православна сторона вже за північ викликала представників влади, котрі сказали, щоб греко-католики написали заяву про передання храму їхній громаді. З того дня відправи православної сторони припинилися. Церкву закрили на замок.

Богослужіння греко-католиків під дверима храму тривали до 21 грудня. Кожного дня громада приходила під міську і обласну ради з вимогами про передачу храму. У переддень свята Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці стало відомо, що церкву передано греко-католикам.

Свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці провели під дверима. Було відправлено святкову Літургію, лунали молитви і пісні. Близько 17-ї години, за вказівкою тодішнього голови міської ради Анатолія Кучеренка, були викликані газовики, котрі автогеном перерізали штаби на дверях. У Молебні до Матері Божої присутні дякували за ласку і вислухані молитви.

Наступного дня наводили порядок у храмі. Увечері, 23 грудня 1989 року, о. Ігор Возняк освятив церкву.

З того дня щоденно відправлялися Літургії. Все більше людей отримували Святі Тайни Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Пресвятої Євхаристії, Подружжя.

Пам’ятним для вірних Тернополя було Різдво 1990-го. Вони вперше за багато років, однією християнською родиною славили прихід Божого Сина на землю.

У лютому того ж року розпочалися ремонтні роботи. Життя парафії потекло уже у звичному ритмі: Богослужіння, надання священичих послуг, катехизація дітей.

9 березня 1990 року владика Михаїл Сабрига привіз зі Львова вістку, що церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці стала єпархіальною.

Багато вірних з трепетом переживали дні великого посту того ж року, під час якого відправлялися Хресні дороги, уперше було виставлено плащаницю, а після днів скорботи, радісно залунало: «Христос воскрес!». Відбулася величава Архиєрейська Свята Літургія, яку очолив владика Михаїл Сабрига.pa050213

Небуденною подією для парафії і тернополян було освячення національного прапора 29 квітня 1990 року. Дівчата в одностроях несли жовто-блакитне полотнище, а хлопці у козацькій одежі – тризуб. Після освячення прапор було вивішено на будинку міської ради. Цього ж дня міський голова В’ячеслав Негода уперше склав присягу на Євангелії про те, що чесно і справедливо служитиме народові.

Травень, заквітчаний біло-рожевим маєвом, кликав вірних на маївки. Саме тоді храм відвідали делегації з Франції, Голландії, Бельгії. Серед гостей – бельгійський сенатор, родич якого перед війною був священиком церкви Успення Пресвятої Богородиці.

3 червня 1990 року уперше у церкві відбувся чин дияконських свячень. Дияконат з рук владики Михаїла Сабриги отримали Антон Мишко та Василь Іванів, ЧНІ.

21 липня 1990 року приїхав владика Ізидор Борецький з Канади. На подвір’ї зібралося багато людей. Діти встеляли дорогу перед Преосвященним квітами. Хлібом-сіллю дорогого гостя привітав о. Ігор Возняк. Владика Михаїл Сабрига, священики та високодостойний гість вийшли на балкон церкви і поблагословили вірних. Потім відбувся похід на стадіон. Там відправлено Молебен, після якого владика Ізидор звернувся до присутніх і передав їм вітання від канадійських українців. Відбулося чудове театралізовано-концертне дійство з участю канадійських українців, артистів Львова і Тернополя.

На свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1990 року був похід від церкви Непорочного Зачаття, на площу, де колись стояла зруйнована більшовиками церква Успення Пресвятої Богородиці. Було закопано і освячено великий бетонний хрест та відправлено Архиєрейську Святу Літургію.

Зустріч з Кардиналом Любачівським

Утвердження і упевненість греко-католикам додав 1991 рік. Саме на Квітну неділю повернувся на львівський Митрополичий престіл Патріарх УГКЦ Мирослав Іван Кардинал Любачівський. Тернопілля готувалося до зустрічі зі своїм духовним пастирем.

У часі тих приготувань церкву відвідав Митрополит Максим Германюк з Канади.

20 квітня 1991 року тисячі сердець зверталися з подячними молитвами до Господа: «Скінчилися муки, терпіння, розп’яття. Настав день воскресіння. За це ми молимось, у це віримо. На це сильно надіємось...»lt3

Приїзд Патріарха Української Греко-Католицької Церкви, якого вітали десятки тисяч нескорених греко-католиків, став виявом ще більшої утвердженості у вірі.

П’ятий ієрарх в історії Української Греко-Католицької церкви, який має звання Кардинала, отримав священиче рукоположення з рук Митрополита Андрея Шептицького 1938 року. Початок життєвого шляху глави УГКЦ – у Долині на Івано-Франківщині. Від 1914 року аж до сьогодення пройшло чимало різних етапів у його житті. Після закінчення середньої освіти, здобував філософсько-богословські студії у Львові, з продовженням в австрійському університеті в Інзбруку. Після свячень – студії у Римі. Звідтіля йому не було суджено повернутися до Львова. На еміграції чи радше вигнанні, проходили роки душпастирської праці. З 1970 року отримує номінацію Митрополита і очолює одну з найбільших українських громад діаспори – Філадельфійську митрополію. Після смерті Кардинала Йосифа Сліпого перейняв кермо Української Греко-Католицької Церкви. У ті нелегкі роки, далеко від Батьківщини, блаженніший Мирослав жив безнастанно справами своєї пастви, молився за свій народ. Важко, але в надії на Божу поміч, преживав усі терпіння: «Терпіння нашого народу на рідних землях, його прослава Всемогутнього Бога у катакомбах, помимо труднощів і переслідувань, є для нас наявним доказом, що Господь не покинув нас, але і далі дбає про свою паству та запевняє словами: «Не бійся, маленьке стадо, бо Вашому Отцеві вподобалося дати Вам Царство...».hh

Незабутньою була перша зустріч пастиря з Україною і ввіреним людом. Достойний гість після прильоту на львівському летовищі, ступивши ногою на рідну землю, клякнув і, поцілував її, немов рідну матір. Патріарх був схвильований небуденною подією і радів, що ступає по землі, яку залишив майже півстоліття тому.

Не менш бентежними були відвідини Тернопільського краю. 20 квітня 1991 року біля козацької могили перед Зборовом тріпотіли на вітрі жовто-сині знамена. Тут відбувалася урочиста зустріч Кардинала. Високого духовного гостя та супроводжуючих його осіб сердечно вітали голова Зборівського райвиконкому Петро Вовчук, голова обласної ради народних депутатів Василь Олійник, мешканці навколишніх сіл, представники духовенства та релігійних громад. Дівчата у національних костюмах піднесли Патріарху хліб-сіль та квіти рідної землі.lt1

Дорогою до Тернополя Блаженніший Мирослав Іван зупинився в Озерній, де благословив громаду, проказав разом з усіма подячну молитву. Під’їжджаючи до церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, вітався з віруючим народом, який вельми численно стояв по обидва боки вулиць. Дорога була встелена квітами. Свого Пастиря вітали діти, молодь, батьки, усі ті, хто витримав важку пробу віри. Цього ж дня на майдані Волі відбулася зустріч з вірними. Зі словами привіту і вдячності до високодостойного гостя звернулися владика Михаїл Сабрига та голова міської ради В’ячеслав Негода. З балкону храму Блаженніший виголосив слово до тернополян, у якому закликав до миру, злагоди і любові. Церковний хор, а разом з ним багатотисячна громада вірних заспівала «Многая літа» на честь Патріарха. Було відправлено Архиєрейську Святу Літургію.

21 квітня 1991 року. Неділя. Цього дня об 11-й годині у парку Національного Відродження, незважаючи на безперестанний дощ, зібралося кілька десятків тисяч людей. На Співочому полі відбулася величава Свята Літургія. Патріарху співслужили Митрополит Володимир Стернюк, владики Івано-Франківський і Тернопільський Павло Василик та Михаїл Сабрига. Ця Божественна Літургія за змістом і своєю святістю не відрізнялася від інших, але все ж таки мала у собі особливий характер і настрій. Це була служба подяки. Служба Пастиря, який прагнув повернення до свого народу. Розчулений Патріарх не стримав сліз, дякуючи вірним за твердість у вірі, за те, що, незважаючи на негоду, люди навіть не зрушили з місця, а натхненно і щиро молилися. На бульварі Данила Галицького увечері того ж дня Кардинал Любачівський освятив хрест і камінь під будову церкви Матері Божої Неустанної Помочі.lt2

Увечері на Театральній площі Верховний Архиєпископ зустрівся з народом. Тут Блаженнішому було вручено грамоту і стрічку почесного громадянина міста Тернополя. Відбулося покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку. Після цього у драмтеатрі був влаштований урочистий концерт.

У понеділок 22 квітня, у залі засідань міськвиконкому Мирослав Іван Любачівський зустрівся з керівництвом міста і області. Відбулася зацікавлена розмова про відродження УГКЦ, шляхи подолання міжконфесійних конфліктів. Того ж дня Патріарх побував у Тернопільському краєзнавчому музеї, відвідав будинок дітей-сиріт, зустрівся з вихованцями місцевої організації «Пласт».

З поверненням глави УГКЦ на рідну землю, після 45-річного вигнання сталінським режимом, в Україну повернувся престіл Української Греко-Католицької Церкви, а, отже, ствердився остаточний акт історичної справедливості.

Утворення Тернопільської єпархії та освячення семінарії

У 1992 рік Україна входила як самостійна держава. Першого грудня 1991 року на Всенародному референдумі народ сказав «так» своїй незалежній соборній Україні.

7 червня 1992 року під час Архиєрейської Святої Літургії владика Михаїл Сабрига, який повернувся із Синоду, що відбувався у Римі, повідомив про благословення Святішим Отцем новостворених єпархій, зокрема Тернопільської.

На початку листопада 1992 року у церкві Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці Екзарх Франції і країн Бенілюксу Михаїл Гринчишин проводив реколекції (духовні науки). Кожного дня храм вщерть був переповнений людьми. Наступні реколекції владика Гринчишин провів у червні 1993 року.

Протягом перших років діяльності храм відвідувало багато закордонних делегацій, а також визначних діячів політики та мистецтва.

28 червня 1993 року з неофіційним візитом до Тернополя прибув Папський нунцій в Україні Антоніо Франко. Високодостойного гостя вітали владика Михаїл Сабрига, отець-митрат Василь Семенюк, діти у національних строях та численна громада вірних. Високий гість був схвильований такою зустріччю, щиро дякував за гостинність і благословив вірних.

Величною подією, що заслуговує окремої уваги, було проголошення Тернопільської єпархії УГКЦ та інсталяція (введення на єпископський престіл) владики Михаїла Сабриги.

Тернопілля - це край, який перші чотири десятиліття ХХ віку був під духовною опікою великого Митрополита Андрея Шептицького. Кир Андрей неодноразово відвідував Тернопільщину - частину своєї Львівської митрополії. Наша земля зростила Церкві Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, владику-мученика Григорія Хомишина, владику Микиту Будку, Ізидора Борецького і багатьох інших достойних працівників у винограднику Христовому.p6280004

Для створення Тернопільської єпархії були всі підстави, але були й історичні перешкоди. Це красномовно підтверджують слова Блажен-нішого Отця і Глави нашої Церкви Мирослава Івана у день проголошення Тернопільської єпархії: «Сьогодні тут, у Тернополі, завершується ще один етап на шляху укладення нових структур УГКЦ після виходу з підпілля.»

Отож, з виходом Української Греко-Католицької Церкви з підпілля та її відродження, з метою пліднішої душпастирської опіки над вірними, Синод єпископів УГКЦ, що відбувся у травні 1992 року, ухвалив створити чотири нові єпархії.

Тернопільська єпархія УГКЦ заснована 20 квітня 1993 року на територіях, що належали до Львівської архиєпархії та Івано-Франківської єпархії. Включає райони: Тернопільський, Бучацький, Борщівський, Гусятинський, Заліщицький, Збаразький, Монастириський, Підволочиський, Теребовлянський, Чортківський. Загалом має 16 деканатів (Тернопільський, м. Тернополя, Бучацький, Борщівський, Гусятинський, Заліщицький, Товстенський, Збаразький, Монастириський, Коропецький, Підволочиський, Теребовлянський, Чортківський, Великобірківський, Гримайлівський, Мельнице-Подільський).introms

17 жовтня 1993 року, у перший день 16-річчя понтифікату Святішого Отця Івана Павла II, відбулася інсталяція єпископа-ординарія Тернопільської єпархії УГКЦ Михаїла Сабриги. Того дня майдан Волі ледве міг помістити усіх бажаючих. Вірні з усієї області зібралися тут, щоб взяти участь в урочистій Архиєрейській Літургії та стати свідками історичної події – введення на владичий престіл єпископа Михаїла Сабриги.

Найпомітнішою подією 1994 року було освячення Тернопільської духовної семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, яку очолив Генеральний вікарій Тернопільської єпархії отець-митрат Василь Семенюк. До 1994 року отець-ректор із семінаристами та благодійниками доклали чимало зусиль, аби звести нові приміщення і налагодити навчальну програму.

1 жовтня 1994 року відбулося освячення і офіційне відкриття духовного навчального закладу. У 1999 році у Тернопільській духовній семінарії навчається 119 студентів.

Духовне життя сьогодні

dz1

1 листопада 1994 року, з нагоди 50-ліття смерті Мойсея Української Греко-Католицької Церкви XX століття Митрополита Андрея Шептицького, а також з нагоди Акту віднови посвяти українського народу під Покров Пресвятої Богородиці було проведено урочисту академію з участю духовенства та інтелігенції, ознаменовану всенародною прощею до Зарваниці. У цих торжествах взяло участь майже мільйон вірних УГКЦ.

У 1996 році наша Церква урочисто святкувала 400-ліття Берестейської унії. 18 травня у Катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці владики Михаїл Сабрига і Павло Василик відслужили Архиєрейську Святу Літургію. На Богослужінні були присутні голова Державного комітету у справах релігії Анатолій Коваль, начальник управління Кабінету Міністрів В’ячеслав Колошников. Святкування продовжилися всенародною прощею у відпустовому місці с. Зарваниці. Того ж року у липні велика група паломників взяла участь у святкуванні з нагоди Берестейського поєднання у вічному місті Римі, на якому був присутній Святіший Отець.

У травні 1997 року відбулося посвячення наріжного каменя під будову собору Зарваницької Матері Божої. Цей храм (освячення його має відбутися під час урочистих святкувань УГКЦ з нагоди 2000-ліття Різдва Христового у липні наступного року), маємо надію, стане центром духовного об’єднання України.

Наступні три роки для Катедрального собору нашої єпархії проходили під знаком підготовки до великого Ювілею 2000-го року народження Ісуса Христа.dz2

При храмі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці організовувалися традиційні молодіжні зібрання, прощі до Зарваниці та інших святих місць. З концертними програмами виступали мистці.

У червні 1999 року Катедральний собор у Тернополі відвідав представник Папи Римського, голова Конгрегації Східних Церков Ахілле Сільвестріні. Він прибув у супроводі єпископа-помічника Глави УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського, Преосвященного Любомира Гузара. Перед входом до храму папського післанця урочисто зустріли і щиро привітали єпископ-ординарій Михаїл Сабрига, Генеральний вікарій, ректор Тернопільської духовної семінарії отець-митрат Василь Семенюк, декан Тернопільський, настоятель Катедрального собору о. Андрій Іван Говера, декани, священики з усієї єпархії, сестри-монахині та багато вірних.dz3

Крім духовних осіб, Кардинала Сільвестріні сердечно вітали керівники області і міста, зокрема голова обласної адміністрації Василь Коломийчук, представник Президента України Дмитро Бужора, місцеві урядовці.

У своїй короткій промові високий гість передав щирі вітання Святішого Отця і висловив задоволення з приводу духовного відродження України і нашого краю.

Важливим і приємним є те, – сказав Кардинал Сільвестріні (про це складається враження навіть з цієї зустрічі), що у Тернополі добре працюють як церковна, так і державна влади. Це фактор дуже позитивний, оскільки вас об’єднує спільна мета – будівництво високорозвинутої, цивілізованої, християнської держави.

p1010009Крім названих високих гостей Катедри, у ній побували колишній Голова Верховної Ради України Іван Плющ, відомі політики-демократи В’яеслав Чорновіл, Степан Хмара, Геннадій Удовенко, Лесь Танюк. А наш український соловейко – Народна артистка України Ніна Матвієнко на пам’ятку своїх відвідин нашого собору залишила вишивку.

У жовтні 1999 року у рамках підготовки до Ювілею 2000-ліття Різдва Христового у Катедральному соборі протягом тижня відбувалися цікаві заходи, приурочені цій події. Їх девіз – «З Христом – у третє тисячоліття». Відправлялися Богослужіння, проводилися конкурси, духовні концерти, у яких взяли участь парафіяни різних поколінь. Лейтмотивом цих передювілейних святкувань було бажання людей злучитися духовно з Христом, щоб з Ним увійти у нове тисячоліття.dz4

Віримо, що з Божої ласки Катедральний собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці буде естафетою духовності, вежею, що сторожуватиме безперервність духа поколінь. Голос предків нагадуватиме нащадкам, що вони не мають права зректися і запродатися чужим богам, не сміють опуститися нижче втіленого у Храмі ідеалу людини. Кожне покоління, передаючи естафету, має вибудувати свій найвищий Собор – у цьому наше велике покликання.