«Невидимі рани війни»: відбувся день духовно-психологічної віднови в Архикатедральному Соборі м. Тернополя

У рамках програми духовно-психологічної підтримки «Невидимі рани війни» відбулася черговий цикл зустрічей з парафіянами Архикатедрального Собору УГКЦ м. Тернополя. У неділю, 21 серпня, для шести груп парафіян були проведені науки від отця-доктора Мартина Хоміва, сотрудника храму, який став співавтором ініціативи взаємодопомоги та лікування ран війни.

Науки прослухало близько трьох тисяч парафіян, котрі в недільний день зібрались на молитву в храмі, близько чотирьох тисяч осіб, котрі дивились і слухали науку на Youtube каналі парафії, та велике число людей, які лучилися через регіональні радіо та телеканали.

Звертаючись до парафіяльної спільноти, отець Мартин зазначив: «Нові виклики потребують нового досвіду. Новий досвід вимагає швидкого адаптування та реагування. І самого початку війни, ми стали свідками цієї швидкої адаптації. До нашого міста прибули переселенці за допомогою. І яка була наша реакція? Яка була наш допомога? Ми як храм, собор, почали приймати гуманітарну допомогу, їжу, одяг, засоби гігієни. Скористались десятки тисяч потребуючих, тут в Тернополі і в місцях де велися чи ведуться бойові дії..

Черги створювались навколо нашого собору, такого раніше ніхто з нас не бачив, люди в центрі були шоковані, дехто був незадоволений, писали, що «такого немає бути при катедрі в центрі міста», (мабуть люди їм заваджали…)

Але принцип такий: для того, щоб вирішити проблему, потрібно її виставити, публічно, щоб всі бачили що вона існує, бачачи проблему, скільки людей біля нас збирається, кожен свідомий думає, як може долучитися до її вирішення, і так місцеві підприємці почали з нами співпрацювати, за що ми щирі дякуємо. І поки маємо чим ділитися, будемо помагати, бо «Хіба не знаєте, що ми відповідаємо за тих, кого приручили?» - казав маленький принц.

І ми молодці! Ми, як парафіяльна родина, – молодці! І наша молодь яка вона – прекрасна. Наша молодь зрозуміла, що це їхня війна. Молоді особи стають волонтерами, здають гроші, йдуть служити, боронити, захищати землю, і потім вертаються з війни і їх вертаємо в ту саму землю.

Але давати їсти, в чому одягнутись.. трохи мало. Рани бувають занадто глибокі, тому з’явились поруч нашого храму з обох сторін нові намети. Одна менша для дітей війни, друга більша для батьків та волонтерів. Ми почали два проекти заради їхніх духовних, психологічних, та внутрішньо-моральних потреб».

Невидимі рани війни є у кожного, тому, продовжуючи свою науку, отець-доктор звернув увагу на наступне:

«Незважаючи на відродження духу, на наш народний гумор, бо це також важливо, на сильну нашу віру, яка мабуть є розміром зерна гірчиці, війна є стресом, і вона виводить з емоційної духовної рівноваги. Ми всі мимоволі емоційно хитаємося у нас бувають хвилі тривоги, хвилі ненависті, депресії, навіть бувають дні байдужості, але бачимо, що війна торкається всіх! І у всіх нас, то точно, у нас усіх є «невидимі рани війни».

Цікавою була інтерпритація та пояснення привітання «Слава Україні» - «Героям Слава!».

«Мабуть ми ще ніколи так глибоко не усвідомлювали слів «Слава Україні», наскільки дорогою для кожного українця є Україна, уся, цілісна Україна, і те, що вона має славно жити, бути вільною, щасливою, квітучою. І рівно ж ми ніколи раніше з такою великою повагою, гордістю та трепетом не відповідали «Героям слава!».

Справжня «слава» не має нічого спільного з багатством чи фізичною силою. «Слава» означає «репутація». Небеса розповідають про славу Божу. Бог нас створив для Своєї слави. Ми – посудини, в яких «міститься» Божа слава. У нас «прославляється» Бог нашою любов’ю, героїзмом, самовідданістю. Про нашу «репутацію» знає світ, і ворог знає, і тому безперервно намагається нас зламати, але у нас репутація, у нас є слава, вона - наша, що ми незламні і вміємо перемагати будь-яку темряву на різних фронтах.

«Слава» ще означає надія, щоб наша країна дочекалась нового відродження, щоб вона стала значно, значно гарнішою, ніж була до того, щоб вона процвітала, щоб вона стала світлою, чистою, прекрасною країною і перемогла цю темряву раз і на завжди».

Завершуючи свою духовну науку проповідник висловив свої сподівання про наступне: «Для того, щоб перемогти темряву, яка наступає нас, перше треба перемогти темряву всередині нас. І будуть у нас рани! І рани залишать шрами, але ці шрами стануть пам’ятниками наших вершин. Ми всі діти війни – дай нам Бог, щоб ми також стали дітьми перемоги!»

Пригадуємо, що даний проект реалізовується в рамках душпастирських ініціатив парафії за підтримки «Карітас України» та «Карітас Тернопіль» і його авторами є о. Мартин Хомів та Марія Хомів, а координує проектом о. Роман Демуш.

повідомляє інфоресурс Архикатедри