П'ятниця, 07 серпня 2020

Митрополит Василій (Семенюк) молитвою вшанував учасників підпілля УГКЦ

13 березня в Архикатедральному Соборі Тернополя Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) очолив Божественну Літургію, на якій молився за духовенство та мирян УГКЦ, які у часи підпілля залишалися вірними своїй Церкві та Україні.

232292250

Власне цими днями УГКЦ згадує одну з чорних сторінок своєї історії: 70 років тому (8-10 березня 1946 року) у м. Львові відбувся так званий «Львівський собор» інспірований комуністичним режимом, який в насильний спосіб проголосив ліквідацію УГКЦ та приєднання її структури до РПЦ МП. Відтак почалася доба підпілля УГКЦ, яке тривало 43 роки та об’єднало найстійкіших синів УГКЦ та народу, які не хотіли іти на співпрацю з комуністичним антиукраїнським безбожним режимом та його колаборантам.

У Святій Літургії взяли участь Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський Теодор (Мартинюк), священики Тернопільщини – учасники підпілля УГКЦ, настоятелі та отці від різних парафій Тернополя, велика кількість вірних та представники місцевої влади.

Після Богослужіння біля пам’ятника Патріарха Йосифа Сліпого відбулася заупокійна Панахида, а відтак зачитано імена близько 112 священиків Тернопільщини, яких було репресовано та депортовано поза межі України [їх поіменний список див. у додатку].

232292338

У пастирському слові Архиєпископ і Митрополит Василій (Семенюк) звернувся до вірних з посланням [повний текст]:

«Тисячі греко-католиків переходячи на нелегальне, підпільне становище зробили вибір на користь правди та залишилися вірними сопричастю з Вселенською Христовою Церквою, з Престолом Святого Апостола Петра та його наступників – Римських Архиєреїв, - зазначив Митрополит. - Радянська влада заарештувала всіх єпископів, які одностайно відмовилися стати на запропонований їм шлях зради, сотні священиків та десятки тисяч вірних і передала власність УГКЦ Російській Православній Церкві або ж конфіскувала. Почався період репресій та переслідувань, під час якого наша Церква стала найбільшою у світі переслідуваною християнською спільнотою.

Митрополит закликав кожного вшанувати «незламних свідків віри, що своєю відвагою та вірністю правді наблизили воскресіння нашої Церкви. Їхнє свідоцтво витривалості переконує нас, що зло ніколи не може запанувати над добром, а неправда над істиною… Маючи цінний досвід мучеництва та переслідування, висловлюємо нашу щиру солідарність сьогоднішнім в’язням сумління, що терплять утиски та зазнали ув’язнення за вірність власним переконанням, особливо українській героїні Надії Савченко».

«Пам’ятаймо, що за свободу та правду завжди платиться високу ціну. Будьмо гідними послідовниками наших мучеників. Все, що пов’язано з неправдою, ніколи не може мати нічого спільного з Христом та світлом його Євангелії»,- підсумував Архиєрей. 

232292499

232292374232292614232292713232292813232293004232293042

прес-служба архиєпархії

 

 

РЕПРЕСОВАНІ СВЯЩЕНИКИ УГКЦ НА ТЕРНОПІЛЛІ:

СЛІПИЙ Йосиф (нар. 17. 02. 1892 р., с. Заздрість, нині Теребовлянського району) – митрополит а згодом патріарх УГКЦ, кардинал.  Арештований 11 квітня 1945 р., засуджений. Відбув 18 р. ув’язнення в Сибіру.

ХОМИШИН Григорій (нар. 25. 03. 1867 р., с. Гадинківці, нині Гусятинського району) – Від 1904 р. – єпископ Станіславської єпархії. У 1945 р. його заарештували за звинуваченням в “антирадянській діяльності”; засуджений на 10 р. ув’язнення. Помер у тюрмі в м. Київ. У 2007 р. Папа Іван-Павло ІІ 27 червня 2001 р. проголосив владику Григорія Блаженним священномучеником.

БУДКА Никита (Нар. 07. 06. 1877 р., с. Добромірка, нині Збаразького району) - єпископ УГКЦ. 11 квітня 1945 р. Н. Будку заарештували у Львові і перевезли у в’язницю в Київ. Засуджений 29 травня 1946 р. на 5 років каторжних робіт і 3 роки позбавлення громадянських прав. Покарання відбував у Карагандинських концтаборах Казахстану, де й загинув. 27 червня 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував Н. Будку, проголосивши Блаженним великомучеником.

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Василь - єпископ УГКЦ. У 1925 р. вступив у Чин Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ). Помічник єпископа М. Чарнецького, ігумен монастиря ЧНІ у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Від 1942 р. – настоятель монастиря у Тернополі. У 1945 р. НКДБ заарештували В. Величковського; засудений на 10 р. таборів. У 1955 р. звільнений, повернувся до Тернополя, згодом переїхав до Львова. У 1963 р. в Москві митрополит Й. Сліпий таємно рукоположив о. Величковського на єпископа. У Тернополі В. Величковський заснував таємну духовну семінарію. У 1969 р. заарештований вдруге і засуджений. 1972 р. висланий за межі СРСР. 27 червня 2001 р. о. В. Величковский проголошений Блаженним священномучеником.

ВАСИЛИК Павло - Єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. У 1945 р. разом із усіма жителями свого села в Надсянні депортований у с. Бариш Бучацького району. 1 квітня 1947 р. ув’язнений разом із батьком за співпрацю з УПА. Львівський військовий трибунал засудив П. Василика на 10 р. таборів та 5 р. позбавлення громадських прав. У 1956 р. звільнений, повернувся в Бучацький район до батьків. Єпископ М. Чарнецький висвятив П. Василика на священика УГКЦ, і він розпочав місійну душпастирську працю у Зх. Україні та на Закарпатті. У 1959 р. вдруге заарештований у м. Станіслав; засуджений на 5 р. таборів та 5 р. заслання.

ДМИТЕРКО Степан (чернече ім’я – Софрон; 01. 06. 1917 р., с. Бичківці, Чортківського району) - єпископ Української греко-католицької церкви.Вступив до монастиря оо. Василіян у Крехові на Львівщині, де прийняв монаші обіти. Служив у Львові; префект малої семінарії в Бучацькому монастирі, після його закриття заміняв пароха у с. Звенигород Бучацького району. Душпастирську працю продовжив нелегально.У 1973 р. заарештували органи КДБ, в січні наступного року ув’язнений на 2 роки.

БАЙРАК Володимир (чернече ім’я – Віталій; ієромонах-василіянин. 17 вересня 1945 р. Володимира Байрака заарештували і 13 листопада того ж року засудили на 8 р. ув’язнення в таборах з конфіскацією майна, якого в нього не було. Помер у тюрмі внаслідок знущань напередодні Великодня.  27 червня 2001 Папа Іван Павло ІІ проголосив о. Володимира Байрака святим та небесним заступником м. Дрогобич.

ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ Микола (нар. 17. 12. 1896 р., с. Струсів Теребовлянського району) – священик. Служив у селах Висипівці ( Зборівського району). Від 1927 р. – в с. Сорока ( Гусятинського району). 30 жотвня 1946 о. Цегельського заарештували за відмову перейти до РПЦ; засуджений 17 березня 1947 р. на 10 р.; покарання відбував у таборах Мордовії. Папа Іван-Павло ІІ 27 червня 2001 р. проголосив о. Миколу Цегельського Блаженним священномучеником.

ЗЯТИК Іван - ієромонах. Протягом 1941–1944 рр. – ігумен монастиря Успіння Пресвятої Богородиці в Тернополі. У 1944–1946 рр. настоятель монастиря Матері Божої Неустанної Помочі у Львові. Від 1946 р. вікарій УГКЦ. У 1950 р. заарештували; за сфабрикованим звинуваченням за участь в антирадянському русі та шпіонажі, засуджений на 10 р. каторжних робіт. Покарання відбував в Іркутській області. Помер від побоїв в ув’язненні.. 27 червня 2001 р. Іона Павло ІІ проголосив о. І. Зятика блаженним.

АЛИСЬКЕВИЧ Григорій  – священик УГКЦ. За відмову перейти на російське православ’я репресований (1947 р.); засуджений на 10 р. концтаборів.

АЛИСЬКЕВИЧ Євген – священик УГКЦ, просвітницько-культурний діяч. Син Г. Алиськевича. Таєм­но виконував душпастирські обов’язки, за що його переслідували. 2 березня 1950 р. заарештований; із родиною дружини вивезений у Бережанську в’язницю і депортований у с. Дюбіно Томської області.

АЛИСЬКЕВИЧ Юліан (чернече – Йосафат) – чернець монастиря ЧСВВ у Гошеві Долинянського району Івано-Франківської област. Заарештований органами НКВС.

АНТОНОВИЧ Євген  – священик УГКЦ, поет, музикант. Член товариства «Просвіта». Душпастирював у с. Бурканів, нині Теребовлянського району. У 1945 р. заарештуваний НКВС. Після звільнення у 1948 р. згодом знову заарештований. Засуджений і засланий на каторжні роботи у Сибір.

БАРАН Василь (нар. У 1909 р., в с. Рай, нині Бережанського району Тернопільської області – 19. 02. 1998 р., м. Тернопіль; похований у селі Цебрів) – священик УГКЦ, громадський діяч. Репресований у березні 1950 р., засуджений на 25 років ув’язнення за відмову перейти в РПЦ і зв’язки з УПА; покарання відбував у концтаборі в м. Караґанда.

БАРАНЮК  Іван-Маркіян (нар. в 1911 р., с. Козаччина, нині Борщівськоо району) – священик УГКЦ. Засуджений 13 квітня 1946 р. на 10 р. виправно-трудових таборів із конфіскацію майна. Покарання відбував у Степлагу.

БАХТАЛОВСЬКИЙ Роман (нар. у 1897 р., с. Яблунів, Гусятинського району) – священик УГКЦ, літератор. Доктор богослов’я. Від літа 1941 р. ігумен монастиря ЧНІ у Станіславі. У 1946 р. вперше заарештований за відмову зректися УГКЦ. Засуджений на 10 років позбавлення волі та примусових робіт за «антирадянську діяльність». Покарання відбував у концтаборах Сибіру (нині РФ). У 1956 р. звільнений із заслання. Повернувся до Коломиї, де продовжив підпільне душпастирство і опіку над Згромадженням Сестер Непорочного Серця Марії Фатімської. 12 червня 1969 р. його засудили за звинуваченням у таємному проведенні теологічних курсів та за проповіді на 3 роки таборів суворого режиму й  5 років заслання, яке відбував від 1972 р. в Іркутській області.

БІЛАН Йосиф (монаше ім’я – Йосафат;  Нар.  05. 05. 1911 р., с. Колиндяни, нині Чортківського району) – ієромонах УГКЦ. Душпастирював у селах Гошів і Витвиці, нині Болехівського району Івано-Франківської області. У 1946 р. засуджений до 15 р. та 5 р. позбавлення громадянських прав. Покарання відбував у Комі АРСР (нині РФ). У 1956 р. повернувся в Колиндяни, де працював бригадиром у місцевому колгоспі й продовжив займатися таємними греко-католицькими богослужін­нями, викладав богослов’я в підпільній духовній семінарії УГКЦ яку організував і обслуговував єпископ Павло Василик, заняття в якій проходили у м. Бучач та с. Надорожна (нині Тлумацького району Івано-Франківської області).

БІЛІНСЬКИЙ Василь (Нар. 04. 05. 1909 р., с. Рукомиш, нині Бучацького району) – священник УГКЦ. Душпастирював на Бучаччині, згодом у с. Мушкатівка, нині Борщівського району. У 1946 року о. Білінський відмовився перейти у московське православ’я. Заарештований 1 листопада 1952 р. СВ УМДБ у Тернопільській області. Засуджений 15 грудня 1952 р. судом на 25 р. із конфіскацією майна. Покарання відбував у концтаборі в Караганді.  Звільнений 7 серпня 1958 р.  підпільно душпастирював.  Вдреге заарештований у серпні 1974 р., за сфабрикованою справою, засуджений на 3 роки суворого режиму. Покарання відбував у тюрмі на Дніпропетровщині. Звільнений наприкінці 1975 р. за амністією.

БІЛОСКУРСЬКИЙ Яків – священик УГКЦ. Душпастирював у селах Ладичин і Конопківка (1936–1941 рр.), Товстолуг (1941–1946 рр.), згодом у с. Суховоля, Львівської області. У 1947–1950 рр. – переховувався у с. Мшана Львівської області, відправляв богослуження в хаті, допомагав УПА. Разом з о. Миколою Хмільовським уклав звіт про становище греко-католицького духовенства в Україні, який було передано до Риму.

Заарештований 11 квітня 1950 р. та засуджений на 10 років каторжних робіт. Серед інших звинувачень інкрімінували йому, що він у 1944–1947 рр. працював в обласному осередку пропаґанди ОУН Тернопільщини. Ув’язнення (1950–1956 рр.) відбував у таборах Абезь та Інта Комі АРСР. Звільнений з концтабору 10 липня 1956 року. У 1956–1980 рр. – підпільний свящяник у Коломиї.

БЛОЗОВСЬКИЙ Михайло – священик УГКЦ. Воював у лавах УСС та УГА у т. ч. на Тернопільщині. Душпастирював на Підгаєччині. 21 червня 1939 р. був заарештований і засуджений поляками за «українізацію прізвищ при складанні метрик». Після заборони УГКЦ переходить у підпілля ОУН. Капелан УПА.

БОЙКО Михайло – священик УГКЦ, громадський діяч. Душпастирював у с. Лосяч, нині Борщівського району. Підтримував зв’язок з ОУН. Засуджений 26 лютого 1951 р.  на 25 р. із конфіскацією майна. Звільнений 17 травня 1956 р. Повернувся в Лосяч, у якому і в навколишніх селах згодом таємно душпастирював у підпільній УГКЦ.

БОЙЧУК Авксентій  (нар. 26. 02. 1888 р., с. Іване-Пусте, нині Борщівського району) – священик УГКЦ, педагог, доктор богослов’я . Професор Віце-ректор і ректор Станіславської духовної семінарії (1920–1939 рр.).. Після закриття більшовицькою владою семінарї у 1939–1944 рр. – священик у селах Надсяння (нині Польща). 24 жовтня 1945 р. о. Бойчука заарештований та засуджений на 10 р. ув’язнення. Покарання відбував у концтаборах Воркути .

БОЛІНОВСЬКИЙ Василь  – священик УГКЦ. Сотник УСС. Після Першої світової війни проживав у м. Збараж. Член товариства «Просвіта». У 1937 р. призначений парохом церкви Воскресіння Господнього у м. Збараж, а згодом деканом Збаразького деканату. Після вступу Червоної армії у м. Збараж (березень 1944 р.) – пропав безвісти. 

БРІЛЬ Микола (нар. 19. 12. 1890 р., с. Петриків, Тернопільського району – 14. 03. 1963 р., м. Львів) – священик УГКЦ. У 1912 р. закінчив Львівську духовну семінарію й того ж року рукопокладений у сан священика. Душпастирював у селах Прошова (1912–1916 рр), нині Тернопільського району, Сороки (1916– 1945 рр.) нині Бучацького району. За відмову перейти в РПЦ заарештований у 1945 р. органами НКВС і засуджений на 10 р.. Покарання відбував в ГУЛАГах Комі АРСР.

БУДНИЙ Юрій-Степан – священик УГКЦ. Душпастирював сотрудником у с. Кошляки, нині Підволочиського району, парохом в селах Озерянка, нині Зборівського, Шили (1943–1944 рр.), нині Збаразького районів. Від весни 1944 р. душпастирював у с. Черче, нині Рогатинського району. Заарештований навесні 1947 р. і засуджений на 10 років. Помер на засланні.

ВАЛЬНИЦЬКИЙ Іван – священик УГКЦ. У 1923–1944 рр. душпастирював у с. Озеряни, нині Борщівського району. На початку 1950-х рр. заарештований карними органами, засуджений на 7 років та відправлений у концтабори. Помер після повернення із заслання.

ВЕРБОВЕЦЬКИЙ  Василь (10. 10. 1911 р., с. Іванівка, нині Теребовлянського району) – священик. Душпастирював у селах Мечищів, нині Бережанського району і Дибще Козівського району. Заарештований 27 березня 1950 р. органами КДБ за відмову перейти у православ’я і вивезений у Краганду, згодом у Спаський табір для хворих та інвалідів, де й помер.

ВЕЦАЛ Павло – священик. Душпастирював у с. Садки, нині Заліщицького району. Репресували органи НКВС після закінчення німецько-радянської війни. За деякими даними вивезений на Урал.

ВОНСУЛ Микола  (нар. 16. 11. 1906 р., с. Вовківці, нині Борщівського району) – греко-католицький священик. Служив у с. Солотвино (нині Богородчанського району Івано-Франківської області), в с. Кулачківці (нині Снятинського району тієї ж області). 23 червня 1941 р. М. Вонсула разом із сестрами Марією і Мартою заарештували енкаведисти і засудили до розстрілу, однак приреченим вдалося врятуватися. У 1945 р. знову заарештований за те, що не зрікся греко-католицької віри, засуджений на 10 років. Покарання відбував у Казахстані.

ВОРОБКЕВИЧ Роман – священик. Душпастирював у с. Вовківці, нині Борщівського району. 25 жовтня 1945 р. заарештований НКДБ. Засуджений 15 лютого 1946 р. ВТ військ НКВС у Тернопільській області на 10 р. із конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав.  

ГАДЗЕВИЧ Омелян (нар. 10. 08. 1914 р., с. Буданів Теребовлянського району) – священик УГКЦ. Сотрудник Митрополичого собору св. Юра у Львові. Заарештований 22 жовтня 1945 р. органами держбезпеки. Засуджений 20 червня 1946 р. на 8 років каторжних робіт і 5 років позбавлення громадянських прав. Звільнений 4 жовтня 1952 року. Проживав у Бережанах. Служив у підпільній УГКЦ.

ГАЛІБЕЙ Іван (нар. 18. 04. 1894 р., містечко Устя-Зелене, с. Монастириського району) – священик, громадський діяч. Від 1919 р. – капелан УГА, сотник. Під час Чортківської офензиви потрапив у полон, де пробув до 1920 року. Від 1925 – парох у с. Скоморохи (Бучацького району). У 1947 р. Івана Галібея заарештували, засуджений на 10 р. концтаборів, помер в ув’язненні.

ГЛУХОВЕЦЬКИЙ Василь – священик УГКЦ. Душпастирвав у с. Острів, Тернопільського району. Не прийняв православя, за що його переслідували органи НКВС. Богослужіння проводив підпільно. Репресій уник, тому що роками переховувся у Вел. Березовиці.

ГОРОДИНСЬКИЙ Юліан – священик. Воював в УГА. Душпастирював у с. Колодрібка, нині Заліщицького району. У 1945 р. вивезений більшовиками на Сибір, де й загинув.

ГОРЧИНСЬКИЙ Омелян (25. 11. 1888 р., м. Тернопіль) – релігійний діяч. Доктор богослов’я (1910 р.). Віце-ректор Львівської духовної семінарії.Парох Успенської церкви у Львові, згодом крилошанин і парох катедри св. Юра. 11 квітня 1945 року заарештований органами НКДБ разом із митрополитом Йосифом Сліпим та іншими владиками. Засуджений на 10 р.. Покарання відбував у таборах Сибіру, де й закінчив свій земний шлях.

ГОТРА Іриней – священик, громадський діяч. Учитель, директор школи при монастирі оо. Василіян у Бучачі; У 1945 р. заарештований і засуджений на 10 р. каторжних робіт у Сибіру.

ДЕРКЕВИЧ Іван – священик. Душпастирював у с. Боришківці, нині Борщівського району. Заарештований 26 грудня 1946 року. Засуджений 20 травня 1947 р. на 10 р. із конфіскацію майна.

ДІДУХ Іван (нар. 26. 06. 1908 р., с. Лісники, Бережанського району) – священик, громадський діяч. Душпастирював у селах Товстолуг, і Драганівка, нині обидва Тернопільського району, у с. Шумляни, нині Підгаєцького району, згодом у селах Світанок (1944–1947 рр.), Черче (1948–1950 рр.). 31 січня 1950 р. заарештований за переховування зв’язкових УПА (О. Вілінської та В. Балацької) та антирадянську пропаґанду у жовтні цього ж року засуджений  на 10 р. Покарання відбував у таборах Караганди та Воркути . У серпні 1956 р. повернувся в Україну, душпастирював у смт Ворохта та с. Татарів на Івано-Франківщині. Вдруге заарештований 25 грудня 1956 р. за антирадянську проповідь. Засуджений на 5 р. позбавлення волі, із забороню після звільнення протягом 5 р. проживати в західних областях України. Після повернення у серпня 1959 р. із Мордовських таборів душпастирював у селах Підкамінь та Марківці на Івано-Франківщині.

ДРАГОМИРЕЦЬКИЙ Михайло (нар. 1891 р., с. Курдибанівка, нині Бучацького району). Душпастирював у с. Рудки, Борщівського району. Заарештований 17 жовтня 1947 р. Згідно з постановою від 21 липня 1948 р. ув’язнений на 5 р.

ЗАВЕРУХА Іван (нар. 1881 р., с. Гадинків Гусятинського району) – священик. Душпастирював у Бережанах, Котові, Рибниках, Бережанського району. Відмовився перейти в РПЦ. 17 березня 1950 заарештований. Покарання відбував у таборах Караганди Після звільнення повернувся у Рибники.

ЗУБАЛЬ Микола  – священник. Душпастирював у с. Петриків, Тернопільського району, згодом у с. Застіноче, Теребовлянського району. У 1946 р. його заарештували. Засуджений на 10 р. каторжних робіт. У 1960 р. повернувся на Одещину, де працював вчителем музики. Підпільно душпастирював.

КАЗНОВСЬКИЙ Антоній (нар. 1878 р., м. Бучач) А. Шептицький призначив А. Казновського парохом с. Глибочок, Борщівського району. Переховувався поблизу Бучача. Перед приходом радянських військ переїхав із сім’єю на Станіславщину (нині Івано-Франківська області), де пастирював підпільно, за що був засуджений. Помер у в’язниці.

КАМІНСЬКИЙ Осип (Йосафат) – ієромонах, священик. У 1934 р. ієромонах монастиря Воздвиження Чесного Христа Господнього у Бучачі. Душпастирював у с. Чистогорб на Лемківщині (1939–1946 рр.), згодом переїхав до Чехословаччини, де перебував у монастирі в Межилабірці, згодом парох с. Видрань на Пряшівщині. Перший раз заарештований у 1948 р., вдруге – у 1949 р. у Братиславі, втретє – у 1952 р. Засуджений чеським комуністичним судом на 4 роки позбавлення волі. Після звільнення у 1956 р. проживав у Празі.

КАШУБА Мар’ян (нар. 21. 12. 1909 р., с. Великі Гаї Тернопільського району) У 1934 р. сотрудник церки Різдва Христового у Тернополі, зазнав переслідувань, згдом душпастирював у с. Дубівці, Тернопільського району. Заарештований 15 січня 1941 р., засуджений на 5 р., після фізичних знущань розстріляний у тюрмі.

КИСІЛЬ Михайло (нар. 03. 11. 1911 р., с. Козаччина, Борщівського району). Помічник пароха й катехит школи в м. Коломия (нині Івано-Франківської області), У 1945 р. М. Кисіля заарештували органи НКДБ; до 1952 р. перебував  в Комі АРСР. Після повернення нелеґально душпастирював у м. Борщів, селах Заліщицького та Чортківського районів. Від 1989 р. – парох сіл Озеряни і Ланівці на Борщівщині.

КЛАДОЧНИЙ Йосиф (ієромонах Єфрем) (нар. 11. 01. 1906 р., с. Нагірянка, нині у складі м. Бучач). Працював урядоцем у церкві святого Юра, був капелланом для студентів. Під час першої радянської окупації Західної України 22 грудня 1939 митрополит Андрей Шептицький доручив йому нелеґально поїхати до Риму з пакетом документів, щоб Папа Пій XII дозволив висвятити на єпископа Йосипа Сліпого, з правом наступництва. Під час Другої світової війни служив капеланом дивізії «Галичина». Співпрацював з ОУН, сповідав С. Бандеру і виконував доручення Андрія Мельника, Романа Шухевича, Зенона Коссака. У 1945 р. отримує важке поранення у битві під Бродами. Згодом продовжив підпільну діяльність священика. З 17 травня 1947 по 1 серпня 1956 рр. відбуває ув’язнення у таборах ГУЛАГу (Воркуті, Комі АРСР та Мордовії). Причиною цього ув’язнення була відмова від переходу на православ’я та зв’язки з ОУН. Від 1959 р. працює вантажником на швейній фабриці. Підпільно душпастирював. У листопаді 2010 року, передано документи в постуляціне бюро УГКЦ, де розпочато первинне дослідження життя о. Йосифа Кладочного.

КЛИМ Василь – священик. Душпастирював у 1950-х та 1960-х рр. у с. Ілавче. Заарештований, перебував на засланні (1960–1961 рр.).

КОВАЛЬ Павло (нар. 1913 р., с. Кобилля, Збаразького району). Душпастирював у с. Заруддя, нині Зборівського району. Заарештований і засуджений у 1952 р. на 25 р. із конфіскацією майна. Звільнений у 1954 р. через недоведеність вини. Підпільно душпастирював. Помер під час виклику в органи КДБ.

КОЛТУН Степан (нар. 20. 08. 1908, р. Синява Збаразького району) – священник. Душпастирював у Бучачі, та на Івано-Франківщині. Зазнав переслідувань за відмову перейти у православя. Підпільно душпастирював.

КОРДУБА Мирон (нар. 29. 08. 1894 р., м. Тернопіль) – священник УГКЦ. Воював в УСС і УГА (1914–1919 рр.). Душпастирював у селах Товстолуг, Кип’ячка і Грабовець (Тернопільського району), Ладичин (нині Теребовлянського району). У 1945 р. виступав проти ліквідації УГКЦ та її долучення до РПЦ. 9 липня 1945 р. о. Мирона Кордубу заарештували; засуджений на 15 р.; Від 1960 р. жив у Тернополі, таємно відправляв служби Божі у приміських селах.

КОРЖИНСЬКИЙ Михайло – парох с. Васильківці, Гусятинського району. За відмову перейти у РПЦ, заарештований і засуджений. Після звільнення підпільно душпастирював.

КРАВЧУК Євген (нар. 19. 03. 1912 р., с. Великі Бірки, Тернопільського району) З 1943 р. викладач Львівської семінарії. У 1948 р. репресований і засуджений до розстрілу; вирок замінили на 25-річне ув’язнення. У 1956 р.  виправданий, 1957 р. вдруге заарештований і засуджений на 10 років. У 1967 р. через відмову прописки у Тернополі, виїхав до м. Золочів Львівської області, де 1968 р. таємно висвячений на священика катакомбної УГКЦ.

КУБАЄВИЧ Дмитро - катехит народної школи у м. Хоростків. У 1945 р. вивезений на Сибір, у другій половині 1950-х рр. повернувся на Західну Україну.

КУЗИК Іван (1893 р., с. Іване-Золоте, Заліщицького району). Душпастрював у с. Турильче Борщівського району. Заарештований 12 січня 1950 р.,  у березні того ж року засуджений  на 25 р. ВТТ з конфіскацією майна і 5 років позбавлення прав. Загинув в ув’язненні.

КУЛИК Степан. Протягом 1937–1945 рр. – сотрудник у с. Зарваниця. Теребовлянського району. Репресований.

КУНИЦЬКИЙ Леонтій. Душпастирював на Підволочищині. У 1945–1956 рр. – на засланні.

КУРИЛАС Василь. Протягом 1933–1944 рр. – парох с. Буцнів, нині Тернопільського району. У 1945 р. за відмову перейти у православ’я заарештували і засудли В. Куриласа на 10 р. Після звільнення проживав у Буцневі.

КУШНІР Василь. Служив парохом у селах Лісники (1903 р., нині Бережанського району) і Вербів (1904–1945 рр.); від 1928 р. – декан. Від 1939 р. зазнав переслідувань радянської влади через відмову перейти у православ’я.

КУШНІР Іван (монаше ім’я Йосиф) нар. 01. 04. 1912 р., с. Ласківці, Теребовлянського району, священик ЧСВВ, протоігумен. Доктор богослов’я. Після Львівського собору (1946 р.) зазнав гонінь комуністичної влади. Заарештований (1948 р.), засуджений, перебував у сталінських концтаборах.

ЛАСОВСЬКИЙ В’ячеслав (нар. 28. 11. 1905 р., м. Копичинці). Душпастирював у с. Велика Плавуча, нині Козівського району, згодом у містечку Козлів, нині смт Козівського району. Після відмови перейти у православ’я разом із родиною вивезений у Сибір (м. Улан-Уде)

ЛОЗОВИЙ Василь. Від 1918 р., від того часу душпастирював у с. Ворвулинці, Заліщицького району. У 1941 р. учасник мітингу з нагоди проголошення відновлення Української держави, а також освячував символічні могили «Борцям за волю Україн». 7 вересня 1947 р. заарештували. 14 квітня 1948 р. засудженй на 10 р. з конфіскацією майна. Помер від туберкокульозу у таборі  «Дубравлаг».

ЛОТОЖИНСЬКИЙ Іван (нар. 1899 р., м. Борщів) – священик. Душастирював у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ). Заарештований 22 листопада 1949 р. Засуджений 19 серпня 1950 р. на 10 р. ВТТ із конфіскацією майна. Звільнений 1955 року.

ЛУЦИК Петро (Порфирій).  Ігумен монастиря оо. Василіян у Чорткові. У 1945 р. переселився до Львова, де підпільно душпастирював. 31 грудня 1948 р. заарештували. Засуджений на 10 р.

МАЛИНОВСЬКИЙ Анатоль. Від 1923 р. – на парохії в с. Чабарівка (Гусятинського району). Протягом 20 р. очолював Гусятинський деканат. У 1944 р. о. А. Малиновського заарештували; вивезений у Сибір. Після 10 р. ув’язнення повернувся в Україну, поселився в рідному с. Мшанець.

МАЛИНОВСЬКИЙ Володимир. Душпастирював у с. Королівка, нині Боршівського району. Заарештований та засуджений 4 листопада 1946 р. на 10 р. із коніскацією майна.

МАЛОФІЙ Степан - парох у с. Устечко, нині Заліщицького району, Заарештований 19 липня 1949 р. за зв’язки з ОУН, 4 лютого 1950 р. засуджений на 25 р.

МАТУСЕВИЧ Михайло. Душпастирював у с. Таурів, нині Козівського району. Відмовився перейти у православ’я. Працював старшим бібліотекаром наукової медичної бібліотеки у Тернополі. 19 жовтня 1948 р. заарештований. 21 жовтня 1949 р. засуджений на 10 р.

МАЦІЄВИЧ Іван-Ілля – священик.  Душпастирював  у с. Конюхи, де у 1947 р. заарештований і засуджений «за духовну опіку над повстанцями УПА» на 25 р. Під час робіт на шахтах Караганди став інвалідом. Перевезений у тюремну спецлікарню м. Острог Рівненської області. Як фізично неспроможного його передали на опіку сестри. Переїхавши у Конюхи зазнавав переслідувань і знущань від партійно-комсомольського активу села, неодноразово поміщали до психлікарні у Буданові.

МИКУЛА Михайло – священник. Душпастирював у с. Касперівці; водночас доїжджаючий завідатель с. Щитівці, Заліщицького району. Вбитий співробітниками НКВС.

МИСЬКІВ Григорій (нар. 06. 01. 1914 р., с. Коцюбинці, нині Гусятинського району). Від 1942 р. – на парафії в с. Устя-Зелене ( Монастириського району). У 1950 р. о. Г. Миськів заарештуваний за відмову перейти в православ’я і засуджений на смертну кару, яку замінено на 25 р. ув’язнення. Перебував у таборах поблизу м. Воркута.

МУРОВИЧ Ярослав (нар. 20. 12. 1894 р., с. Швейків, Монастириського району). Душпастирвав у с. Сновидів, Бучацького району. Від 1933 р. парох у с. Нестаничі. 20 листопада 1946 р. заарештований і наступного року  засуджений на 18 років позбавлення волі, яку відбув сповна у таборах Воркути, Караганди. У 1965 р. о. Мурович повернувся у Нестаничі, де продовжував підпільно душпастирювати.

НАБЕРЕЖНИЙ Іван (нар. 20. 04. 1890, с. Криве,  Козівського району). Душпастирював на Радехівщині, катехит для українців у польській гімназії в м. Радехів. Виступав на захист УГКЦ, після написання листа з протестом Й. Сталіну засуджений на 25 р., з яких 14 р. перебував у тюрмах і таборах Сибіру. На засланні та після звільнення продовжував виконувати священичі обов’язки..

НАЗАРЕВИЧ Богдан (нар. 1900 р., с. Ланівці, нині Борщівського району– священик. Душпастирював у с. Біла, Чортківського району. Заарештований 15 жовтня 1945 р. СВ УНКДБ у Тернопільській області. Засуджений на 10 р. із конфіскацією майна.

НИКИФОРІВ Степан  (нар. 1895 р., с. Угриньківці, нині Заліщицького району) – священик. Душпастирював у с. Бабинці, Борщівського району. Заарештований та засуджений 26 жовтня 1946 р. на 15 р. каторжних робіт з конфіскацією майна.

ОЛІЙНИК Павло - парох у с. Рогачин на Бережанщині, від 1923 р. – у селах Августівка і Хоростець ( Козівського району). У 1946 р. за відмову перейти на православ’я заарештований, з-під варти втік; 1947 р. заарештований вдруге; засуджений на 6 років. Згодом – на спецпоселенні в Томській області. У 1960 р. після амністії повернувся в Августівку; душпастирював підпільно.

ОСАДЦА Михайло (нар. 1887 р., с. Волощина, нині Бережанського району). Від 1921 р. душпастирював у с. Малий Ходачків, Тернопільського району. За відмову перейти у православ’я заарештований у червні 1945 р., у вересні цього ж року засуджений до 10 р. і 5 р. позбавлення прав з конфіскацією майна. Помер на засланні.

ОРИЩУК Богдан – священик. Сотрудник у Тернополі. У 1949 р. заарештований. Засуджений за відмову перейти в РПЦ і відправлений на лісоповал до Приморського краю. У 1960 р. повернувся у Західну Україну. Переїхав до Вінниці, де підпільно душпастирював.

ПАСІКА Іван (нар. 05. 07. 1891 р., с. Лошнів, нині Теребовлянського району – 26. 11. 1968 р., м. Тернопіль) – священик. Від 1917 р. – у Тернополі: священик церкви Різдва Христового, від 1921 р. – катехит початкових класів шкіл міста – катехит гімназії. 11 січня 1950 о. І. Пасіку заарештували, засуджений на 25 р. ув’язнення за відмову переходити на російське православ’я. Звільнений у 1958 р., повернувшись у 1962 р. у Тернопіль, служив у катакомбній УГКЦ.

ПАТРИЛО Михайло – священик. (1897 р., с. Оріховець, Підволочського району) – священик. Від жовтня 1942 р. душпастирював у селах Строміщина і Мислова Підволочиського району. 1 липня 1945 р. заарештували,  засуджений на 10 р.  із конфіскацією майна.

ПОБЕРЕЖНИЙ Йосип (нар. 1895 р., с. Застіноче, нині Теребовлянського району). Від 1937 р.  парох в с. Острівець (нині Теребовлянського району). У 1946 р. не підписав рішення Собору щодо ліквідації УГКЦ, продовжував душпастирську працю. У 1950 р. Й. Побережного заарештували, засуджений на 25 р. ув’язнення.  Покарання відбував у Сибіру.

РАТИЧ Іван – священик. Працював катехитом у Струсові. Душпастирював у с. Велика Березовиця, Тернопільського району і у с. Ценів,  Козівського району, згодом у с. Черче, Рогатичнського району. На початку 1950-х рр. заарештований і висланий з родиною в Амурську область, згодом – у Красноярський край.

РАТИЧ Степан  – свя­щеник, громадський діяч. Брат І. Ратича. Спочатку со­трудник а згодом парох м. Тернополя (1938–1945 рр.). У 1945 р. о. Ратича заарештували. У 1946 р. засуджений до 8 р. ув’язнення і 3 роки позбавлення прав із кон­фіскацією майна. Звільнений у 1953 р., переїхав на поселен­ня до м. В’яземськ Хабаровcького краю, де відновив зв’язки з греко-католицькими священиками, мит­рополитом Й. Сліпим, який призначив о. Ратича підпільним адміністратором Східного Сибіру. У 1960 р. повернувся на Тернопільщину, підпільно душпастирював у Львові та Тернополі.

САМПАРА Степан  (нар. 12. 12. 1897 р., с. Прошова, Тернопільського району) – священик, Під час німецької окупації працював у Львівській академії і духовній семінарії. 11 квітня 1945 р. заарештований з іншими владиками і Митрополитом Й. Сліпим; ув’язнений у концтаборах у Читинської області та інших місцевостях СРСР. Звільнений  у 1964 р., мешкав у рідної сестри в Прошові. Підпільно займався душпастирською діяльністю.

СЕМБАЙ Тимотей – священик, капелан УГА.  Шкільний катехит у Тернополі.  Провідник Марійської дружини, один із найкращих катехитів у Тернополі. У 1950-х рр. Вивезений на Сибір. Помер після повернення із заслання.

СЕМЕНЮК Микола – священик. Душпастирював у с. Переволока Бучацького району. Заарештований у лютому 1950 р., засуджений та вивезений на каторгу. Помер після повернення із заслання у 1956 році.

СЕНЬКІВСЬКИЙ Володимир (нар. 14. 08. 1908 р., с. Великі Гаї, нині Тернопільського району) – священик. Брат блаженного священомученика І. Сеньківського. Душпастирював у селах Дуліби та Дев’ятники, нині Жидачівського району Львівської області. Капелан УПА. За відмову перейти у православя заарештований у 1950 р., вдруге заарештований у 1951 р. Засуджений на 10 р. Покарання відбував у Кемеровській області, згодом в Омську де продовжував виконувати священичі обов’язки.

СКОРОХІД Сидір (нар. 1901 р., м. Борщів) – священик. Заарештований 4 січня 1951 р. та засуджений на 25 р. із конфіскацією майна і 5 р. позбавлення прав. Звільнений 1 грудня 1955  Р.

СЛЮЗАР Володимир (нар. 1898 р., с. Колодіївка, Підволочиського району) – священик, Від 1932 р. служив на парафії у с. Сущин (нині Теребовлянського району). Після Львівського собору 1946 р. не перейшов у російське православ’я. 3 грудня 1947 р. В. Слюзаря заарештували. За сфабрикованою справою засуджений “за антирадянську діяльність” на 10 р. позбавлення волі.

СМАЛЬ Євстахій (нар. 1922 р., с. Байківці, нині Тернопільського району – 1991 р.,) – ієромонах, священик - редемпторист. Заарештований і засуджений у 1950 р. Після повернення із заслання у 1958 р. жив і працював у Львові, де підпільно виконував душпастирські обов’язки.

СТАНИМИР Василь (нар. 18. 01. 1912 р. смт. Микулинці, Теребовлянського району) – священик. Після висвячення душпастирював у с. Прошова, нині Тернопільського району. Через відмову від переходу у православя у грудні 1945 р. о. Станимиру заборонили виконувати душпастирські обовязки. 2 березня 1950 р. заарештований разом з родиною, перебував у Бережанській тюрмі; цього ж року вивезений у селище Любіно Тегульдетського району Тюменської області, де працював на лісоповалі. Восени 1959 р. повернувся у смт Микулинці, підпільно душпастирював.

СТОЙКО Богдан (нар. 1915 р., с. Осташівці, нині Зборівского району) – священик. Душпастирював у селах Осташівці, Підгайчики, Кудобинці, Тустоголови (Зборівського району). Заарештований у 1947 р. Звільнений за недоведеністю провини. У 1950 р. позбавлений парафії. Проживав у м. Бережани.

ТЕОДОРОВИЧ Павло – священик, ієромонах. Висвячений у 1939 р. Ігумен монастиря у Бучачі.. Заарештований 1945 р. органами НКВС.

ТЕЛІЩУК Денис (нар. 04. 09. 1885 р., с. Завалів, Підгаєцького району)- священик. Заарештований і засуджений у 1945 р. на 10 р..

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ Володимир  – священик. Душпастирював у с. Заздрість, Теребовлянського району. Після звернення в державні інстанції щодо леґалізації УГКЦ, у 1950-х рр. заараештований і засуджений на 15 років каторжний робіт. Після відбуття покарання повернувся у Західну Україну, підпільно душпастирював.

ТИЧИНСЬКИЙ Роман  – священик. Душпастирював у с. Садки, Заліщицького району, підтримував зв’язок з ОУН. Заарештований 3 серпня 1950 р., засуджений на 25 р. з конфіскацією майна. Загинув в ув’язненні.

УЛЬВАНСЬКИЙ Роман – священик. У 1927-1944 р. парох с. Нестерівці. У 1946 р. заарештований і засуджений за відмову перейти в РПЦ. Звільнений у середині 1950-х.

ХАМЧУК  Григорій (1885 р., с. Малі Чорнокінці, Чортківського району) - священик. Душпастирював у м. Зборів. Під час Першої світової війни заарештований росіянами. Звільнений у березні 1917 року. Душпастирював у с. Киданці, Збаразького району. Заарештований 12 квітня 1944 року, засуджений 12 червня 1945 р. на 10 р. із конфіскацією майна та 5 р. позбавлення прав. Покарання відбував у м. Караганда.

ХМІЛЬОВСЬКИЙ Микола (нар. 18. 05. 1880 р., с. Покропивна, Козівського району). У 1946 р. М. Хмільовський не визнав рішення Львівського собору, до 1948 р. очолював підпільну УГКЦ; співпрацвав із Проводом ОУН; від 1948 р. – належав до УГВР; листувався з Р. Шухевичем, не раз зустрічався з ним у своїй парафії у Мшаній. 31 березня 1950 р. М. Хмільовський заарештували органи МДБ, засуджений на 10 років тюремного ув’язнення. Покарання відбував у Сибіру. Звільнений 27 лютого 1954 р., після повернення у Мшану де підпільно душпастирював.

ЧАЙКОВСЬКИЙ Роман (нар.; 02. 07. 1905 р., с. Перемилів, нині Гусятинського району) – священик, поет.  Працював отцем-сотрудником в соборі св. Юра у Львові. Пізніше – душпастирював у с. Вербилівці Рогатинського району на Івано-Франківщині. У 1946 р. відмовився перейти у православя. 9 січня 1950 р. заарештований за співпрацю з УПА. Засуджений на 25 р. ВТТ. Покарання відбував у Мордовських концтаборах, згодом на лісоповалі в Хабаровському краї. Після звільнення підпільно душпастирював у м. Буськ, неодноразово зазнавав переслідувань КДБ.

ЧЕПІЛЬ Семен (нар. 1892 р., у с. Вищі Луб’янки, Збаразького району) – священик. Четар УСС, сотник УГА. Душпастирював у с. Нараїв, нині Бережанського району. Заарештований 11 жовтня 1945 р., перебував у Чортківській тюрмі, засуджений 15 квітня 1946 р. на 10 р.  із конфіскацією майна. Покарання відбував у селищі Абезь (Республіка Комі, РФ).

ЧЕХОВСЬКИЙ Стефан – священик, від 1926 р. парох у с. Біла, нині Чортківського району. У 1944 році, рятуючись від постійних переслідувань енкаведистів, о. Степан змушений був покинути с. Біла та  перебратися до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Згодом душпастирював у с. Іваниківка, Івано-Франківської області. Заарештований 26 січня 1949 р., звинувачувався у проеденні антирадянської агітації. 13 липня 1949 р. засуджений на 25 р. Покарання відбував у Мордовії, в поселенні Явас, зустрічався з кардиналом Й. Сліпим. Загинув на каторзі. Триває процес його беатифікації.

ЧУБАТИЙ Володимир (нар. 09. 01. 1895 р., х. Гаї Ходоровські, нині належить до с. Байківці Тернопільського району) – священик. Сотрудник у селах Великий Глибочок, згодом Грабівці (Тернопільського району), парох у селах Кам’янки (1924–1925 рр.,  Підволочиського району), Присівці (1925–1930 рр., Зборівського району), Шупарка (1930–1940 рр., Борщівського району). Відмовився прийняти російське православ’я, районна влада заборонила о. В. Чубатому відправляти в церкві. 19 січня 1946 р. о. В. Чубатого заарештували, засуджений до 15 р.; покарання відбував у концтаборах у містах Караґанда та Воркута.

ШАВАРИН Микола (нар. 14. 09. 1915 р., с. Качанівка, нині Підволочиського району) – священик, Призначений парохом с. Іванівка Підволочиського району; відмовився перейти на російське православ’я. Працював робітником, бухгалтером контори. У березні 1950 р. заарештований і зі сім’єю засланий у Томську область.

ШЕСТЮК Іван (чернече – Йосип); (12. 04. 1894 р., с. Малів, Теребовлянського району) – ієромонах, настоятель Студитського монастиря в Уневі. Після Львівського псевдособору в 1946 р. о. І. Шерстюк зазнав пересліду­вань й арешту. Засуджений на 10 р. заслання на Воркуті (нині РФ), де таємно здійснював релігійні об­ряди. У 1953 р. повернувся у родинне село, де таєм­но душпастирював.

 

ЯРИМОВИЧ Йосиф – священик.  Від 1926 р. парох у с. Настасів, нині Тернопільського району. Заарештований більшовиками наприкінці 1939 року, перебував у Тернопільській тюрмі, після звільнення продовжив душпастирську діяльність. Вдруге заарештований та засуджений 26 січня 1946 р. до семи років ув’язнення. Помер у колонії.

13 березня в Архикатедральному Соборі Тернополя Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій (Семенюк) очолив Божественну Літургію, на якій молився за духовенство та мирян УГКЦ, які у часи підпілля залишалися вірними своїй Церкві та Україні.

Власне цими днями УГКЦ згадує одну з чорних сторінок своєї історії: 70 років тому (8-10 березня 1946 року) у м. Львові відбувся так званий «Львівський собор» інспірований комуністичним режимом, який в насильний спосіб проголосив ліквідацію УГКЦ та приєднання її структури до РПЦ МП. Відтак почалася доба підпілля УГКЦ, яке тривало 43 роки та об’єднало найстійкіших синів УГКЦ та народу, які не хотіли іти на співпрацю з комуністичним антиукраїнським безбожним режимом та його колаборантам.

У Святій Літургії взяли участь Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський Теодор (Мартинюк), священики Тернопільщини – учасники підпілля УГКЦ, настоятелі та отці від різних парафій Тернополя, велика кількість вірних та представники місцевої влади.

Після Богослужіння біля пам’ятника Патріарха Йосифа Сліпого відбулася заупокійна Панахида, а відтак зачитано імена близько 112 священиків Тернопільщини, яких було репресовано та депортовано поза межі України [їх поіменний список див. у додатку],

У пастирському слові Архиєпископ і Митрополит Василій (Семенюк) звернувся до вірних з посланням [повний текст]:

«Тисячі греко-католиків переходячи на нелегальне, підпільне становище зробили вибір на користь правди та залишилися вірними сопричастю з Вселенською Христовою Церквою, з Престолом Святого Апостола Петра та його наступників – Римських Архиєреїв, - зазначив Митрополит. - Радянська влада заарештувала всіх єпископів, які одностайно відмовилися стати на запропонований їм шлях зради, сотні священиків та десятки тисяч вірних і передала власність УГКЦ Російській Православній Церкві або ж конфіскувала. Почався період репресій та переслідувань, під час якого наша Церква стала найбільшою у світі переслідуваною християнською спільнотою.

Митрополит закликав кожного вшанувати «незламних свідків віри, що своєю відвагою та вірністю правді наблизили воскресіння нашої Церкви. Їхнє свідоцтво витривалості переконує нас, що зло ніколи не може запанувати над добром, а неправда над істиною… Маючи цінний досвід мучеництва та переслідування, висловлюємо нашу щиру солідарність сьогоднішнім в’язням сумління, що терплять утиски та зазнали ув’язнення за вірність власним переконанням, особливо українській героїні Надії Савченко».

«Пам’ятаймо, що за свободу та правду завжди платиться високу ціну. Будьмо гідними послідовниками наших мучеників. Все, що пов’язано з неправдою, ніколи не може мати нічого спільного з Христом та світлом його Євангелії»,- підсумував Архиєрей.