У Козовій відбулася передріздвяна дев'ятниця: вірні поклонилися мощам святого Хосемарії Ескріви
Для більшості з нас час зимових свят проходить в очікуванні чуда, яке відбудеться само по собі і змінить наше життя на краще. І десь непросто усвідомити, що істинне чудо вже сталося, коли народився Христос, а тепер потрібно доброї волі і відкритого серця кожного, щоб відродити Христа у собі.
Власне дев’ятниця, що проходила у храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Козові на межі старого і нового року – з 25 грудня по 2 січня – стала ще одним свідченням того, що парафіяльна спільнота готова для сприйняття Христової віри. Дев’ятниця до Марії, що розв’язує вузли, день у день збирала повну церкву людей, у храмі направду ніде було голці впасти. Люди займали місця за годину до початку Божественної літургії, годинами простоювали до сповіді. За свідченням священиків, до причастя щодня приступало більше трьохсот чоловік.
Знаково, що дев’ятниця проходила за присутності Святого Хосемарії Ескріва, мощі якого впродовж усього часу перебували у храмі. Кожен міг прикластися до них і попросити в молитві про поміч у пошуках доброї роботи та сумлінне виконання своїх професійних обов’язків. Бо саме Хосе Марія – святий ХХ ст., наш сучасник – є великим опікуном тих, хто хоче добре виконувати свою роботу на тому місці, куди покликав його Господь. Будь-який труд – благо, якщо він виконаний добре і на славу Божу – цей висновок я ще раз утвердила для себе. Також під час літургій відкрила для себе книгу Хосемарії Ескріва «Шлях».
Кінець року для вчителя – це час напружений. Не думала, що зможу через зайнятість щодня бути на Службі, тому дала обітницю сама собі, та на день другий обов’язок став бажанням, а потім – потребою, необхідністю. З вірою і молитвою приходить самоорганізація, а це активізує сили.
Справжнім відкриттям для мене стали нічні чування, що відбувалися в Успенській церкві у суботній вечір 26 грудня. Сповідь, Служба Божа, молитва на вервиці, проповідь священиків, розповідь про Хосемарію Ескріва, художній фільм-життєпис його нелегкої долі на шляху Господнього служіння, пісні-прослави Господа під переливи гітари, благословення мощами, миропомазання – такою насиченою була програма цього суботнього вечора. Але ніхто не спішив додому навіть опівночі! У церкві витав запах мира і дух теплої домашньої атмосфери. Що приємно вражало, то це вік людей, що прийшли на службу. Наша парафія помолодшала: люди середнього віку привели молодь, а молоді люди вже ведуть своїх дітей. Я ще раз переконалася у словах священика, що церква – це не споруда, а люди і той храм, який вони закладають у своїй душі. У час дев’ятниці наша Успенська церква стала справді живою парафією.
У неділю після чувань на трьох літургіях, одну з яких на запрошення священиків очолив отець-митрат Тернопільсько-Зборівської єпархії у справах вірян Андрій Говера, церква знову була переповненою. Напевне, з часом усе більше людей починає розуміти, що «у світі горя, сліз і мук», у час воєн і нестабільності порятунок треба шукати у вірі Христовій, опіку - у Матері Божої, це ті речі, які дають можливість заколоситися зерном любові, добра, миру і душевного спокою.
Як учитель, пам’ятаю алегорію: добрий урожай буде тоді, коли є гарний засів, коли плекаєш паросток, щоб він набрався сили і буйно вдарив зелом у небо. Сьогодні щиро тішуся з того, що волею долі і з Божою поміччю наша Успенська церква має таких священиків, бо точно знаю, що саме завдяки старанням отця Михайла Забанджали і Василя Баглея ми стали активною живою парафіяльною спільнотою. Своїм словом під час літургії, своїми справами день у день досягли того, що церква стала невід’ємною складовою життя, а не просто атрибутом. Як на мене, це дуже важливо, коли ідеш у храм не тому, що так треба, а через те, що туди кличе тебе сумління. Адже лише у церкву кожен з нас будь-коли може прийти бажаним гостем без особливого запрошення.
повідомила Ольга Гунько
