Для українського народу свято Покрови Пресвятої Богородиці, сповнене душевним трепетом та надією. Божа Мати часто ходить українськими полями і горами. То вона з’явиться подорожньому, то засвітиться у вікні хатини, то приходить до каплички на місце чиєїсь ревної молитви...

Але особливо запам’ятовується її поява там, де вирішується доля: мужні запорожці звикли сміятися смерті у вічі, але про Покрову ніколи не забували; зранений чернець з київського монастиря, при підтримці Богоматері, зцілився у Зарваниці біля Її чудотворної ікони і збудував святиню. І сьогодні у величному Марійському духовному центрі творяться дива, насамперед духовні. У цьому мали змогу пересвідчитись паломники, котрі прибули до Зарваницької святині з нагоди закриття відпустів.

Цієї воістину чарівної і сповненої казковою красою осінньої пори, коли природа замріяно стоїть в очікувані дива, паломники напередодні і на свято Покрови прибули до Зарваниці, до чудотворної ікони, що у свідомості народу є щоденним порятунком у незахищеному від ворогів житті.

Мабуть, здавна так було по всій Україні, як нині у нас на Галичині, у чудотворній Зарваниці, де в народі живе природна релігійність, а присутність Богородиці багато людей відчуває у кожній оселі, в кожній капличці і церковці, що знову виросла на пагорбі.

У Марійському духовному центрі біля чудотворного джерела народ пов’язує цілющі властивості води з Її іменем, у соборі та храмах, на Хресній дорозі безнастанно лине «Богородице Діво…». Потік людей до цього чудотворного місця, особливо у святкові дні, не переривається. Це живий потік, що тримається віками прокладеного річища. І здається, цей потік пересилить суховії нашого часу, дрібні піски матеріалістичної сірості.

Велелюдно було у Зарваниці і нинішнього року на Покрову. Вірні прийшли подякувати Марії за прожитий рік, віддати під Її Материнську опіку своїх рідних, щоденні болі та проблеми. З трепетом у душах, немов свої серця, несли тремтливі вогники свічок. І здається, що небо очима зірок зачаровано споглядало за цим видовищем, коли єдиним серцем та устами прочани натхненно співали: «Витай, витай Діво Маріє…».

Архиєрейські Святі Літургії, у навечіря та у день свята, які відслужив єпарх Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк, його зворушливе слово і батьківське благословення, підносило серця вірних, пробуджувало бажання до досконалості, святості, віри.

Символічно, що саме на Покрову в чудотворній Зарваниці відбулася ще одна непересічна подія. Саме цього дня отримали ієрейські свячення шестеро випускників Тернопільської духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого отці Марко Ярослав Семеген, Зеновій Пахолок, Борис Новосад, Іван Гавдяк, Ігор Лапчак, Євген Влох, котрих Господь покликав до праці у своєму винограднику. Зичимо їм, аби вони з посвятою та любов’ю працювали для добра вірних та Христової Церкви. Нехай Пресвята Богородиця візьме усіх нововисвячених ієреїв під свій покров і провадить дорогою священства.

На свято Покрови - храмовий празник у парафіяльній церкві, де перебуває чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої. З цієї нагоди єпарх Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк відслужив архиєрейську Святу Літургію та уділив дияконські свячення Роману Литвину, Василю Герману та Андрію Гвоздецькому.

Усі пережиття цього дня в облюбованому Матір’ю Божою місці важко викласти на папері. Адже та невидима духовна аура, молитовний дух, і, що найголовніше, така відчутна присутність Ісуса, котрий, як найвищий Священик, благословив нововисвячених ієреїв та зібраний люд, підносили та возвеличували душі.

З трепетом, каяттям та надією на Боже милосердя, стація за стацією піднімалися вірні Хресною дорогою, що зведена у зарваницькому лісі. Настрій та краса природи цього, воістину благодатного і сповненого сонячним, а, отже, Божим світлом дня, були в унісон молитовному налаштуванню вірних. Вони з вдячністю приймали духовний дарунок від нововисвяченого ієрея Марка Ярослава Семегена, котрий разом зі своїми співбратами у священстві о. Августином Атаманюком (душпастирює у Німеччині), о. Василем Чамарником – нотарем єпархіального управління, парохом Пронятина біля Тернополя та Василем Баглеєм, парохом Медової та Будилова, що у Козлівському деканаті, спрямовували наші душі до вічних і непроминаючих істин. Розважання та піснспіви, а особливо благословення та уділення відпусту отцем Марком Ярославом, спонукали бути відкритими на Божий поклик, щире каяття та навернення на дорогу, де нас завжди терпеливо з любов’ю очікує Господь, а Пресвята Богородиця вимолює для нас щоденно необхідні ласки.

Сьогодні ми усі з любов’ю спішімо до Марії, бо це велике таїнство – довірити себе і все, що є найдорожчим у житті людини, під покров Божої Матері. Монастирі і храми, міста і села, свій люд від нападів чужинців і всякого зла в усі віки і в наші дні берегла і береже Пресвята Богородиця. Традицію такої посвяти під покров Матері Божої продовжило славетне запорізьке козацтво, січове стрілецтво, армія УПА. І сьогодні ми маємо чимало свідчень того, як оберігає Богородиця тих, що прибігають до Неї з вірою, надією, любов’ю. Її небесного заступництва потребує кожна людина, кожна родина, кожне місто, село – і вся Україна, здаючи собі звіт, що без освячення згори і Божого благословення не осягнемо нічого доброго ні в сім’ї, ні в державі.

Надія ШПОДАРУНОК

кореспондент газети "Божий сіяч"