«Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості, і просвітімось промінням святих Заповідей Христа Бога нашого, світлістю любові, осяйністю молитви, ясністю чистоти і силою витривалості в доброму, щоби ми, зодягнені у світло, дійшли на третій день Воскресіння, що опромінює світ нетлінністю»
(Стихира утрені першого дня Великого посту).
Кожного разу, коли починається піст (незалежно, чи то Великий перед Воскресінням, чи Пилипівка перед Його Різдвом, або Петрівка, Спасівка), чимало людей задумуються над суттю, та навіть потребою, головним призначенням цієї духовної вправи. У багатьох часто виникає запитання: для чого цей піст? Невже Богові потрібні наші обмеження, стримування? Для Нього головним є праведне життя християн, а не їжа і пиття. Тим більше, зауважує дехто навіть Христос до посту ставився критично, і відразу ж наводить відому цитату з Євангелія від Матея, де противники називають Ісуса ненажерою та п’яницею, або ж підкріплюють свою критичну думку щодо посту запитанням: «Чому ми й фарисеї постимо, а Твої учні не постять?» Крім того, є чимало інших зауважень щодо посту.
Для того, щоби дати обґрунтовану відповідь про важливість цієї аскетичної вправи, мусимо вдатися до деяких богословських роздумів стосовно призначення і основної мети посту.
Мабуть, для вас, дорогі брати і сестри, уже давно є відоме трактування Святого Письма про те, що людина була створена на Божий образ і Божу подобу. Після гріхопадіння наших прародичів Адама і Єви, а також і тепер – після кожного допущеного нами гріха ми все більше і більше втрачаємо ці божественні властивості. І трагічним у цьому гріхопадінні є не лише те, що ми губимо красу Божої подоби, чимало людей свою моральну потворність та рабство гріха сприймають як закономірність, нормальний стан. Іншими словами кажучи, цим людям так добре: що хочу, те й … То ж для чого якісь обмеження, стриманість, той же піст? Мовляв, ці аскетичні речі обмежують людську свободу.
Річ у тім, дорогі читачі, що саме такому баченню головної суті людського життя, не потрібно дивуватися і тим більше – критикувати його. Проблема полягає у тому, що спотворене трактування призначення людини на землі пов’язане з тим, що через гріховність вона дуже далеко відійшла від свого Творця, а, отже, і втратила не лише Його образ і подобу, але й здатність правильно орієнтуватися у цьому складному і суперечливому світі. Повірте, що лише у тісному контакті з Богом, діалозі з Ним зможемо по-справжньому пізнати, побачити себе такими, якими ми повинні бути; лише тоді зрозуміємо головну мету нашого народження і призначення, коли внутрішнім зором побачимо свій першообраз, свій «оригінал» і поєднаємося з Ним. Саме в той час, через благодать Святого Духа, для нас настане своєрідне протверезіння, пробудження. Ми відчуємо нагальну потребу переміни, оновлення, духовного очищення.
І якщо деякі люди помилково вважають, що стриманість, а, отже, піст, як і Церква, релігія, взагалі, обмежують їх свободу, бо закликають, згідно з Христовим вченням, до впорядкування, високоморального життя, на жаль, вони забувають або й не знають, що людина, створена Богом вільною.
Власне через своє гріхопадіння, внаслідок якого відбулося спотворення їх душі і тіла, людина потрапила у неволю. У неволю спокус, пристрастей, похотей і пожадань свого тіла. Якщо точніше – очей, вух, вуст, живота, нечистоти. І найбільша біда в тому, що людина, будучи ув’язнена цими ланцюгами, не бачить, не відчуває своєї поневоленості. Усе те, що вона вважає «свободою»: «їж, пий, душе, веселися», є для неї в’язницею та поневоленням. І це своє плачевне становище вона зможе пізнати лише у контакті, при зустрічі з істинно Вільним своїм Творцем. Лише тоді людина, немов у чудодійному дзеркалі, побачить, якою є насправді, і якою згідно з Божим задумом, вона повинна бути.
Саме тоді відбувається процес навернення до Бога, до свого першообразу. Людське життя тоді подібне до нелегкої і впертої боротьби, яку потрібно вести з ворожими силами, але найбільше (і це, мабуть, найважче у цій боротьбі) із собою, щоб повернутися до первісного стану. Свої пожадання, старі недобрі звички та поневолюючі залежності потрібно відкинути, щоби стати новою людиною і повернути собі Христовий образ.
Власне у цьому, крім багатьох інших духовно-відновлювальних вправ, полягає головне призначення посту, який, до речі, немає нічого спільного з ненавистю до життя чи до нашого тіла. Піст, як різновид аскетичних вправ, не є каральним засобом для людини, навіть не обмеженням і дискомфортом, як дехто вважає. Основне завдання посту – звільнити нас від рабства гріха і привести у стан Божої дитини. Святі Отці нашої Церкви вважають, що людина, живучи без Бога, у всіх своїх вчинках спрямована лише на себе, стає центром та метою всієї своєї діяльності – егоїстичної і химерної. І тільки самопожертва здатна (завдяки Божій благодаті) повністю вирвати її життя з трясовини поневолюючі пожадань та пристрастей. Піст же відіграє роль каталізатора духовного життя і сприяє перевтіленню людини за подобою Христа.
Живий зв'язок з Богом має бути і в щоденній трапезі. Але вона не повинна бути предметом насолоди і некерованого поїдання всього, що потрапляє їй на очі, а засобом підтримання життєдіяльності. І не більше. Сьогодні усі добре знають, що переїдання шкодить фізичному і духовному здоров’ю. Нам потрібно уникнути поневолення насолодою і розкошами від різних, часто обтяжливих й нездорових для організму продуктів і страв та відкрити у трапезі глибший вимір, яке перетворює інстинктивне поїдання калорій на молитву і прославу благого Доброчинця.
