«Прихід у світ Христа, «справедливого й смиренного»,
відбувається щодня і з нашою участю»
(Ентоні Пацьорек).
Очевидно, ви зрозуміли, дорогі читачі, що ці слова, якими починаю свої роздуми про Різдво Христове, я вибрав неспроста. Завжди, коли святкуємо цю епохальну подію, намагаюся глибше осмислити її, зрозуміти і, що найважливіше серцем і душею пройнятися духовною суттю Різдва Господа нашого Ісуса Христа.
Чому саме ці висловлювання я вибрав епіграфом до Різдвяних роздумів? Річ у тім, що багато людей сприймають це дивне Таїнство Ісусового народження лише через призму надто вузького, я б навіть сказав, примітивного бачення. Чому так кажу? А ось подивіться і переконайтеся самі. Але спочатку з’ясуємо, чи сьогодні є багато таких, хто, по-перше, взагалі цікавиться глибинною суттю Різдва Христового. Хто намагався б дізнатися: яка серйозна і повчальна наука закладена у ньому?
А по-друге (і це вже богословський аспект цієї проблеми), чи хтось розуміє, що Христос не просто народився раз і назавжди, а Він дійсно народжується щодня, щохвилини і, звісно, з нашою участю. Справа в тому, що пересічні люди бачать у події Різдва лише зовнішні, видимі елементи. Тобто якщо Христос народився, скажімо, 7 січня за юліанським календарем чи 25 грудня за григоріанським, то ми, відповідно, і відзначаємо ці дати. Навіть довготривалі дискусії ведемо навколо цих дат, котра, мовляв, правдивіша. Звісно, справжню дату народження Спасителя світу хотілося б знати кожному з нас, однак головна суть не в цьому.
Чому саме і з якою метою прийшов на землю Христос, ми уже знаємо - для спасіння грішного людського роду. Але ми знаємо і те, що Христос, незважаючи на Його всемогутність і милосердя, не може цього зробити без нас, без нашої участі, невтомної праці над собою, над своїм удосконаленням, оновленням серця; без кардинального переродження, переміни в іншу людину.
На жаль, чимало з нас сприймають Різдво Спасителя чисто по-земному. На рівні одного чи навіть трьох святкових днів; на рівні вечері з дванадцяти страв, простеленого сіна чи соломи на долівці, коляди і дідуха. Ці речі, звісно, є складовими елементами Різдвяного свята. Однак це лише наші традиції і звичаї, які виробилися століттями, але не більше. Так, безперечно, вони дуже потрібні, особливо у виховному процесі (релігійному, духовному), але для повнішого розуміння Різдвяного Таїнства їх замало. Потрібна благодать Святого Духа, за допомогою якої ми зможемо заглибитися у духовно-психологічну суть приходу сина Божого.
Проблема в тому, що коли ми, святкуючи Різдво Христове, орієнтуємося лише на зовнішню сторону, на цих кілька святкових днів, під час яких ходимо до церкви, колядуємо, гостимося, відвідуємо рідних, милуємося прикрашеними ялинками, словом, радіємо і веселимося лише протягом цього короткого часу, то коли він швидко промине, ця різдвяна радість на цьому закінчується. Звісно, ж так не повинно бути. Христос, і справді, народжується постійно, не лише протягом цих коротких січневих днів. Саме так святкуючи, ми лише згадуємо цю видатну подію і все, але повірте, дорогі брати і сестри, що християнство не є релігією спогадів, а динамічною дійсністю Божого життя. Христос, як пише згадуваний в епіграфі автор, «справедливий і смиренний» приходить до нас не лише 7 січня чи 25 грудня, а щодня, кожної хвилини, і що найголовніше – з нашою участю. Кожен з нас повинен брати участь у Тайні Воплочення Божого Сина. Запитаєте, як саме? Дуже просто: через практикування християнського життя; через Святу Літургію, яка є видимим Божим ділом, Господь входить у сучасну історію, діє у нашому житті з такою силою, з якою, Він діяв колись в історії Ізраїльського народу.
Ісус і сьогодні приходить родитися, але вже не до далекого Вифлеєму, а до кожного міста і села, до кожного храму і людської оселі і, зрештою, до кожного нашого серця. Як і тоді, понад дві тисячі років тому, Йосиф і сьогодні буде стукати до дверей наших «заїздів», але проблема в тому, що багато людей, як і тоді, дві тисячі років тому зачиняють перед ним двері зі словами: пробач, у мене для Тебе немає місця. Воно, це місце, знаходимо для порожніх забаганок і непотрібних справ, зайвих розмов, телевізорів, комп’ютерів, забав і розваг, політичних інтриг, але тільки не для Нього, свого Спасителя.
Завершуючи ці роздуми, просімо в народженого Христа божественної ласки духовного просвітлення, щоби Різдво не стало для нас лише історичним нагадуванням про тимчасовий прихід Сина Божого на землю у людському тілі. Хай наше святкування не буде лише зовнішнього, тимчасового характеру і проминальної радості. Бо справжня радість Різдва Христового не є тимчасовою і короткочасною. Вона не залежить від нашої ситості і достатків, здоров’я і настрою. Різдвяна радість – це постійний стан людини, це спокій і рівновага у труднощах і терпіннях, невдачах і клопотах. Різдвяна радість – це віра і надія на спасіння наших душ. Недарма в одному із псалмів сказано: «Дав ти моєму серцю радість більшу, ніж радість тих, що їм уродило достатньо вина і хліба».
о. Орест ГЛУБІШ
