Як часто ми, дорогі брати і сестри, особливо ті, хто бере участь у Вечірняіх, інших Богослужіннях, промовляємо цю молитву: «Нині відпускаєш слугу Твого, Владико, за Твоїм словом у мирі. Бо побачили очі мої спасіння Твоє, що приготував Ти перед усіма народами, світло на просвіту поганам і славу люду Твого Ізраїля».
Проказуємо цю молитву часто, але чи завжди задумуємося над глибоким і повчальним змістом цих слів, сказаних праведним Симеоном. Чому він так спокійно і без страху говорив цю дивну, можливо, не всім зрозумілу фразу? Річ утім, що Симеон, будучи просвітленим Святим Духом, побачив спасіння, тобто Христа-Відкупителя грішного людського роду. А зустрівшись з Ним, він зрозумів, що його у цьому світі уже ніщо не затримує. Головне – завжди бути з Христом. Святі нашої Церкви так і вважали, що справжнє щастя людини залежить від того, як часто у своєму житті вона зустрічається з Богом.
Тепер у нас може виникнути запитання: що означає зустрітися з Богом? Святі Отці нашої Церкви вважали, що зустріч з Богом – це ця щаслива мить, коли людина переконується у присутності Бога в її душі і відчуває Його заклик до покаяння та запрошення до життя з Ним. Це мить, коли християнин переконується, що Господь постійно перебуває біля нього, чекає на відповідь його серця і бажає розбудити у ньому спрагу за вічним життям. Це звернення до нас, щоб ми навернулися, змінили своє життя, стали іншими.
Зустріч з Богом – це початок нового життя, нового народження, навернення від гріховності.
Це, можна сказати, входження у Христа. Людська душа під час цієї зустрічі преображається з Христом. Саме тоді, під час зустрічі з Богом, ми починаємо по-іншому думати, говорити, слухати, дивитися на світ, на людей і природу. Ми тоді по-справжньому бачимо сенс нашого життя, свою присутність у ньому.
І що дуже важливо, зустрівшись з Христом, живучи за Його святим євангелієм, християни зовсім по-іншому сприймають смерть, яка споконвіку була основним ворогом людського роду. Ті, хто по-справжньому прийняв у своє серце Христове вчення, розуміють, що смерть – це велике таїнство, народження людини із земного, тимчасового життя до вічності. Деякі святі називали це феноменальне явище переміною адреси, сходинкою до входу, воротами. Недарма святий апостол Павло писав, що вибранці Божі – це ті, які смерті не бояться, бо для них життя Христос, а смерть – надбання, здобуток. «Для мене померти не означає втратити «тимчасове», а увійти у вічність». Якщо ми у цьому житті орієнтуємося лише на матеріальні цінності: гроші, багатства, владу, славу, розкоші, то звісно, що смерть для нас буде чимось страшним, бо саме вона розлучає людей з цим «надбанням». Ми повинні жити так, щоби повторити за апостолом Павлом: «Хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще».
Власне цієї великої Божої мудрості навчає нас ця Симеонова молитва, яка, по-суті, стала його лебединою піснею. Він, цей праведний старець, теж прийняв правдиву сутність, оскільки щиро зрозумів, що краще померти, аби з Христом бути.
Однак для того, щоби так вважати, щоби впевнено повторяти Симеонові слова, ми повинні ще тут, на землі, жити цією вічністю. Ми не можемо чекати як на щось таке, яке прийде до нас у майбутньому. Згадаймо Христові слова: «Живіть у Мені, як Я живу у вас». Це життя Бога у нас і є вічним життям. Добре, зауважить хтось із читачів, а як тоді життя після смерті? Річ у тім, коли ми постійно живемо з Богом уже тут, на землі, коли перебуваємо у сопричасті з Ним, належимо до його дому, то для нас перестає існувати «до» і «після». Смерть тоді не є межею, вона втрачає силу над тими, хто живе з Богом, хто належить Богові, оскільки Ісус є Богом живих, а не мертвих. «Не бійтеся, Я подолав смерть!»
Очевидно, саме тому святий Іван Богослов писав у своєму Одкровенні: «От житло Бога з людьми, і Він житиме з ними, вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними і обітре кожному сльозу з очей їхніх, і не буде вже смерті, ні скорботи, ні плачу, ні болю, бо перше минулося…»
Ось саме такі духовні роздуми викликало у мене це велике Стрітенське свято, які звісно, зовсім не співзвучні із міркуваннями деяких «знавців» про те, що «Стрітення» - це зустріч весни з літом чи зимою.
о. Орест ГЛУБІШ
