Всесвітліші, Всечесніші та Преподобні отці,

Преподобні брати і сестри, брати семінаристи,

Українські родини та парафіяльні спільноти,

дорогі брати і сестри, що несете хрест самотності, розлуки чи страждань,

люба єпархіальна спільното на батьківщині та розкидана нуждою по чужих світах!

Усіх вас, дорогі в Христі, сьогодні вітаю нашим християнським привітом, сповненим Різдвяної радості та Божої любові:

Христос Рождається!

«Ось Діва матиме в утробі й породить сина

і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог.»

(Ісая 7,14)

Із Різдвом Божественного Дитятка Ісуса Христа, яке сьогодні святкуємо, з любов’ю і теплом великої християнської родини, звершилося Слово Боже, сказане через пророка Ісаю.

Спокій і тиша Різдвяної ночі приносять нам найвеличнішу та найціннішу благовість, сповнену незрівнянною радістю: «Христос-Месія народився! З нами Бог!»

Святий Іван Злотоустий у своїй різдвяній проповіді, звертаючись до вірних, розділяє цю таїнственну радість такими словами: «Піднесіть ваші уми і з трепетом слухайте, що Бог зійшов на землю. Це чудо таке велике і нечуване, що Ангельські Хори сходять, щоб принести Славу Богові від усього сотворіння… Син вічного Бога стається сином Адама, щоб діти Адама стали дітьми Божими».

Євангелист Лука, надзвичайно доступно і зворушливо, описує обставини, в яких народжується Господь: «І от коли вони там були, настав їй час родити. І вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала у ясла, бо не було їм місця в заїзді.»

Найважливіша подія в історії людства і світу відбувається у небаченій і повчальній простоті, без самореклами, без розкішних палаців, застіль та гучних забав, без завчених вітальних промов.

Першими свідками народження Божого Дитятка, після святих Родичів, стають опущені, бідні, відкинуті суспільством пастушки, про яких співаємо: «…пастирі з ягнятко перед тим дитятком на коліна припадають, Царя-Бога вихваляють…» Подолавши далеку, небезпечну дорогу, прийшли також і мудреці, щоби вклонитися Ісусові як Спасителеві світу та Цареві вселенної.

Бог зійшов до свого народу, щоб усіх врятувати від рабства гріха, стерти всі людські перепони, упередження та поділи. Господь приніс радість спасіння для кожної людини.

Воістину «нова радість стала, яка не бувала», радість, що відрізняється від усіх інших земних радостей, бо це радість нашої співучасті у небесній, Божественній радості.

«Щасливі ті, що увірували» і разом з пастушками та мудрецями прийшли прославляти Ісуса, як Царя і Бога, у щирості та простоті серця, «впавши ниць, поклонились Йому».

Ми, діти славного, боголюбивого українського народу, під час цих свят маємо чудову традицію виявляти нашу славу Богові у Різдвяних колядках. Ці урочисто-молитовні пісні у своїй простоті несуть глибоку віру та щиру радість відновленого досвіду Божої присутності. В одній з колядок співаємо: «Ісусе милий, ми не багаті, золота дарів не можемо дати. Но дар цінніший несемо від світу – це віра серця і любов щира». Ця жива, практикуюча у щоденному житті, віра і щира любов до Бога та наших братів – найкраща відповідь на Божу любов.

«З нами Бог», але й ми покликані завжди бути з Богом, щоб не втратити дорогоцінного спасіння. Дорогі у Христі, не піддаваймося на звабливе марнославство швидко проминального світу, не віддаляймося від Бога через ненависть до наших братів, будьмо ревними і побожними християнами та чесними, відповідальними громадянами України.

У ці Різдвяні дні, коли ми так близько відчуваємо Божу присутність і любов, минає двадцять років з того часу, коли Українська Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля. У грудні 1989 закінчилися роки мучеництва та переслідувань. Наша Церква під проводом ісповідників віри, мужнього підпільного духовенства, разом зі своїм вистражданим, але незламним народом, відроджувалась із землі, зрошеної кров’ю мільйонів мучеників. Здобуття легалізації Української Греко-Католицької Церкви стало поштовхом до масового національно-визвольного руху в Україні та проголошення незалежності рідної Держави.

У ці святкові дні, пригадуючи події двадцятирічної давності, в наших молитвах дякуймо Спасителю за Його безмежні дари любові, бо як навчає нас євангеліст Іван: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього».

Приклонившись на молитві перед Божим Дитятком, примирившись між собою, просімо Божої благодаті для сьогоднішнього та майбутнього поколіннь: щоб не втратити нам та нашим дітям найціннішого скарбу Христової віри, щоб Господь Благословив український народ мудрістю, здоров’ям, соборністю, миром та достатком, а найбільше – блаженством Небесного Царства. Амінь.

Благословення Господнє нехай перебуває з усіма вами!

Христос Рождається!

Славімо Його!

†Владика ВАСИЛІЙ Семенюк,

єпарх Тернопільсько-Зборівський

Дано при управлінні Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ

Дня 15 грудня 2009 року Божого