Вівторок, 26 жовтня 2021

Духовне життя тернополян до 1988 року та початок відродження

Щодо церковного життя українців Тернополя, то згідно з історичними даними, на початку XVI століття (перед тим, як Тернопіль перейшов у власність князя Острозького), українці мали дві церкви: Воздвиження Чесного Хреста і Різдва Христового. Згодом постала церква Успення Пресвятої Богородиці.

Головним «бастіоном» національно-духовного життя була парафіяльна церква Різдва Христового. Маємо дані, що настоятелями Тернопільської парафії були: о. Михайло Білинський (1820-1864), о. Василь Фортуна (1864-1893), о. Володимир Громницький (1893-1938), о. Степан Ратич (1938-1939).

З 1939 по 1946 роки, в залежності від окупаційних режимів, церковне життя занепадало, то на якийсь час знову відновлювалося.

img_4988Рік 1946 був сповнений трагізмом. Так званий львівський «собор» заявив про ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви. Владики, священики, миряни, котрі боронили свою віру, зазнавали переслідувань, тисячами перебували на засланнях та каторжних роботах, багато з них загинуло мученицькою смертю.

Ті, що повернулися у 1961 році додому (отці Ратич, Пасіка, Коваль, Алеськевич, Кравчук, Шаварин, Захарків, Баран), удень працювали на державних роботах, а вечорами, при зачинених дверях, підпільно відправляли Літургії, уділяли Святі Тайни. Вони також надавали душпастирські послуги у навколишніх селах. Часто зі Львова приїжджали отці-редемптористи. Cеред них і єпископ-ординарій Тернопільської єпархії Михаїл Сабрига. Все відбувалося дуже таємно, у присутності не більше 7-10 людей.

Так тривало до 1988 року – року 1000-ліття хрещення Русі-України.

У 1988 році у Радянському Союзі «повіяв вітер» перемін. Свідомі українці не опустили свого шансу. Все гучніше лунали заклики про історичну справедливість, до змагання за незалежність, а також легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Окрилені першими відкритими мітингами і Богослужіннями у Львові, тернополяни взялися до рішучих дій. І вже 2 липня 1989 року під дверима церкви Воздвиження Чесного Хреста відбулася перша відправа з участю тисячі вірних. Святу Літургію відслужив о. Михайло Хрипа, ЧНІ. Після цього отця арештували, та невдовзі відпустили. Вірні набиралися сміливості. Велелюдними стали зібрання на площі біля Микулинецького цвинтаря. Священики відправляли Богослужіння та сповідали. Кожен раз над площею майоріла національна символіка, виднілися транспаранти з вимогою легалізації УГКЦ.

15 жовтня 1989 року у центрі Тернополя зібралося майже 70 тисяч осіб – вірні УГКЦ, представники політичних партій, делегації з сусідніх областей. У руках багатьох були хоругви, хрести, національна символіка. Тут же збиралися підписи за легалізацію УГКЦ, а також вимоги про надання приміщення церкви греко-католицькій громаді по вул. Першого травня (сьогодні вул. Сагайдачного), яка на той час перебувала у «власності» Російської Православної Церкви.

Погіршення погодних умов спонукали вірних до рішучіших дій. 10 грудня 1989 року, після Богослужіння на Микулинецькому цвинтарі (того дня був сильний мороз), люди прийшли під двері церкви по вулиці Першотравневій. Бажаючи трохи зігрітись, вони зайшли до храму. Хтось розпочав пісню. Гарна акустика, тепло і бажання сотень людей прославляти Господа у святині було непохитним. Православна сторона вже за північ викликала представників влади, котрі сказали, щоб греко-католики написали заяву про передання храму їхній громаді. З того дня відправи православної сторони припинилися. Церкву закрили на замок.

Богослужіння греко-католиків під дверима храму тривали до 21 грудня. Кожного дня громада приходила під міську і обласну ради з вимогами про передачу храму. У переддень свята Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці стало відомо, що церкву передано греко-католикам.

Свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці провели під дверима. Було відправлено святкову Літургію, лунали молитви і пісні. Близько 17-ї години, за вказівкою тодішнього голови міської ради Анатолія Кучеренка, були викликані газовики, котрі автогеном перерізали штаби на дверях. У Молебні до Матері Божої присутні дякували за ласку і вислухані молитви.

Наступного дня наводили порядок у храмі. Увечері, 23 грудня 1989 року, о. Ігор Возняк освятив церкву.

З того дня щоденно відправлялися Літургії. Все більше людей отримували Святі Тайни Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Пресвятої Євхаристії, Подружжя.

Пам’ятним для вірних Тернополя було Різдво 1990-го. Вони вперше за багато років, однією християнською родиною славили прихід Божого Сина на землю.

У лютому того ж року розпочалися ремонтні роботи. Життя парафії потекло уже у звичному ритмі: Богослужіння, надання священичих послуг, катехизація дітей.

9 березня 1990 року владика Михаїл Сабрига привіз зі Львова вістку, що церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці стала єпархіальною.

Багато вірних з трепетом переживали дні великого посту того ж року, під час якого відправлялися Хресні дороги, уперше було виставлено плащаницю, а після днів скорботи, радісно залунало: «Христос воскрес!». Відбулася величава Архиєрейська Свята Літургія, яку очолив владика Михаїл Сабрига.pa050213

Небуденною подією для парафії і тернополян було освячення національного прапора 29 квітня 1990 року. Дівчата в одностроях несли жовто-блакитне полотнище, а хлопці у козацькій одежі – тризуб. Після освячення прапор було вивішено на будинку міської ради. Цього ж дня міський голова В’ячеслав Негода уперше склав присягу на Євангелії про те, що чесно і справедливо служитиме народові.

Травень, заквітчаний біло-рожевим маєвом, кликав вірних на маївки. Саме тоді храм відвідали делегації з Франції, Голландії, Бельгії. Серед гостей – бельгійський сенатор, родич якого перед війною був священиком церкви Успення Пресвятої Богородиці.

3 червня 1990 року уперше у церкві відбувся чин дияконських свячень. Дияконат з рук владики Михаїла Сабриги отримали Антон Мишко та Василь Іванів, ЧНІ.

21 липня 1990 року приїхав владика Ізидор Борецький з Канади. На подвір’ї зібралося багато людей. Діти встеляли дорогу перед Преосвященним квітами. Хлібом-сіллю дорогого гостя привітав о. Ігор Возняк. Владика Михаїл Сабрига, священики та високодостойний гість вийшли на балкон церкви і поблагословили вірних. Потім відбувся похід на стадіон. Там відправлено Молебен, після якого владика Ізидор звернувся до присутніх і передав їм вітання від канадійських українців. Відбулося чудове театралізовано-концертне дійство з участю канадійських українців, артистів Львова і Тернополя.

На свято Успення Пресвятої Богородиці 28 серпня 1990 року був похід від церкви Непорочного Зачаття, на площу, де колись стояла зруйнована більшовиками церква Успення Пресвятої Богородиці. Було закопано і освячено великий бетонний хрест та відправлено Архиєрейську Святу Літургію.