Коли звернемо свої погляди до перших часів існування Тернополя, то на історичному тлі, поряд з розвитком суспільних, економічних, культурних відносин, побачимо становлення духовності, що виражалося у зведенні храмів і монастирів.

У 1749 році, як засвідчує фундаційний акт тодішнього власника Тернополя, на розі міських валів було відведено місце для будівництва костелу. Він став однією з найкращих пам’яток пізнього європейського відродження. Храм побудовано з тесаного каменю у стилі бароко, оздоблено різьбою та кам’яними скульптурами. Головний фасад прикрашають дві триступінчаті вежі з видовженими закінченнями. Піастри іонічної форми оживляють пластику стін, поділених карнизом на два яруси. За своїм характером храм був оборонною спорудою. До костелу примикали монастирські приміщення, які утворюють єдиний архітектурний комплекс. Всередині цього комплексу – італійський дворик. До 1939 року він мав ошатний вигляд (був фонтан, квіткові клумби). Нині дворик, хоч і занедбаний, усе ж створює незрівнянну атмосферу занурення в історію, у вічність: чудова акустика, чисте повітря від двох велетенських смерек. З двору можна зайти у підземний хід, який упирається в якісь двері.

Щодо автора проекту, то довгий час ним вважався Ян де Вітт. Однак згідно з пізніше знайденими у сховищах Петербурга матеріалами, справжнім автором вважається Август Мощинський.

Розпис інтер’єру здійснив відомий польський художник Станіслав Строїнський, який проживав у Львові.

Спочатку костел належав домініканцям.

З 1820 року храм перейшов у підпорядкування парафіяльного латинського духовенства.

З 1903 року ним знову володіють домініканці.

У 1908-1910 роках проводилася електрифікація та реставрація. Було відновлено старі фрески і домальовано нові. Тоді ж було встановлено малі вівтарі. На одному з них – дуже цікава скульптура Богородиці, що ламає блискавки гніву Божого. Під час реставрації, здійсненої за проектом архітектора Садловського, споруджено новий купол.

Церква зазнала значної шкоди під час «визвольного походу» червоної армії у 1939 році. Тоді вона горіла, запалена гарматним снарядом. Внаслідок цього розплавилися прикраси із золота і срібла, завдано шкоди фрескам та покрівлі. Частину високомистецьких робіт, що прикрашали святиню, зокрема образ Скорботної Матері Божої, було вивезено у 1940-1941 роках в один з музеїв Москви або ж Ленінграда. Чудотворний образ Богородиці з головного вівтаря та прекрасну скульптуру Божої Матері вдалося врятувати, згодом вивезли до Польщі. У 1942-1943 роках частково проведено ремонтні роботи.

Під час штурму Тернополя, наприкінці березня 1944 року храм знову зазнав руйнувань. Його штурмували сім днів. З двох боків на канатах підтягували 152-міліметрові гармати і били прямою наводкою по вікнах, закладених піском. Після цього «брався за роботу» взвод «хіміків» (так називали тих, хто підпалював об’єкти самозаймаючою сумішшю). У підвалах спалахнула пожежа. Було завдано великої шкоди куполу і вежам храму.

Після війни велася реставрація. Та не було відновлено багатьох скульптурних елементів оздоблення і навіть не зроблено спроби врятувати розпис інтер’єру. Дивуватися нічого, бо у храмі – пам’ятці зодчества розмістили склад. Фрески були остаточно знищені внаслідок переобладнання святині під картинну галерею. Згодом картини було перенесено в інше приміщення, храм до відроджувального періоду стояв пусткою.