Газета "БОЖИЙ СІЯЧ"

Очевидно, ви, дорогі читачі, уже знаєте, що під цією рубрикою завжди пропоную роздуми на різні теми християнського життя. Дехто називає ці роздуми філософськими, дехто повчальними, потрібними для вдосконалення душі; для когось, можливо, вони є складними, не зовсім зрозумілими. Звісно, що таке ставлення до матеріалів цієї рубрики (як і до всіх наших публікацій) є закономірне: кожен сприймає написане відповідно до своїх індивідуальних особливостей, таких чинників, як характер, темперамент, виховання, інтелектуально-духовний рівень тощо. Як мовиться: «на ловця і звір». Самі теми «підказують» сьогоднішнє життя, заглибленість у себе, зокрема суть приходу у цей складний і суперечливий світ, нашої ролі, завдання, зрештою, основної мети, яку маємо осягнути на землі. Як і для чого ми повинні використати подарований Всевишнім Творцем час нашого буття?

Очевидно, саме про це ми повинні задуматися тепер, у ці грудневі дні, коли злітають з календаря останні листки, збігають останні тижні, навіть години чи й хвилини цього року.

Дуже цікаво і повчально на цю тему роздумує єпископ Станіслав Падевський у статті «Магія часу, або гонитва за вітром». «Чим є час? –владика немовби запитує кожного з нас. І сам відповідає: «Це інтервал поміж ранком і вечором. Відстань між колискою і труною. Час – це все, що є проминальним у людині та в речах: зношене вбрання, діряві чоботи, сиве волосся, ревматизм у суглобах, зморшки на обличчі.

Час – це середовище, у якому живемо, радіємо від сходу та заходу сонця, ранкового співу птахів. Це мить, протягом якої милуємося квіткою, навіть тією, яка живе тільки один день. Хочемо ми цього чи ні, але час минає дуже швидко. Геракліт, давньогрецький філософ, казав, що все рухається і ніщо не стоїть на місці. Він уподібнював усе, що існує, до течії річки, додаючи: «Двічі увійти в ту ж саму ріку неможливо». Усе тече, змінюється у часі, спливають роки. Минуле – вже не наше, майбутнє – ще не наше. Наш тільки теперішній час, у який ми живемо, використовуємо відведені Богом дні».

Дуже влучно про це висловився видатний святий нашої Церкви Григорій Богослов, який мав чутливу натуру і через те зумів охарактеризувати теперішнє становище людини у світі. Прочитайте, будь ласка, як він про це пише: «Хто я був? Хто я тепер? І чим я буду? Ні я не знаю цього, ні той, хто багатший за мене мудрістю… Я існую. Скажи: що це значить? Одна частина мене самого вже пройшла, іншим я є тепер, інакшим буду, якщо лише буду. Я не є що-небудь незмінне, а течія каламутної води, яка безупинно протікає і ні на одну мить не стоїть на місці…. Ніколи не перейдеш двічі через той самий потік річки, через який переходив раніше. Ніколи не побачиш людину тією самою, якою ти бачив її попередньо…»

Біблійний проповідник Еклезіаст, вивчаючи феномен людського життя, зробив висновки: у світі, де все минає, ніщо не може цілковито задовільнити людину. «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати…» Еклезіаст нагадує нам, що є час світла і темряви, години віри і період сумнівів. Він постійно повторює, що все – марнота, що ми – гості на дуже короткий час у цьому світі: прийшли з таїни і йдемо в таїну. Поміж вічністю, перед твоїм народженням та вічністю після твоєї смерті є маленький промінчик, немов одна хвилина на нашій планеті.

Недарма святий апостол Павло у листі до Ефесян пише: «Тож уважайте пильно, як маєте поводитися - не як немудрі, а як мудрі, використовуючи час, бо дні лихі». Словом, цінуймо час, не витрачаймо його марно, бо кожна хвилина може коштувати вам вічного життя.

Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері у своєму творі розповідає як Маленький принц під час мандрів прибув на планету Торговця, який продавав пігулки для вгамування спраги. На запитання: для чого ти це продаєш? – Торговець відповів: Бо це велика економія часу. Підраховано, що протягом тижня так можна зекономити аж 53 хвилини. – І що можна зробити з тими 53-ма хвилинами? - запитав Маленький принц. – Кожен робить те, що йому подобається, - відповів Торговець. – Зрозуміло, якби я мав зайвих 53 хвилини, - сказав Маленький принц, я повільно пішов би до джерела…»

Саме тепер, наприкінці року запитаймо і ми себе: «Для чого я витратив і досі витрачаю не лише «зайвих» 53 хвилини? І особливо задумаймося над іншим запитанням: «Чи ми протягом свого життя ідемо до Джерела, яким є Господь Бог?

о. Орест ГЛУБІШ