Я можу все в Ісусі Христі, який укріплює мене (Флп 4, 13)

Очевидно, у кожного із вас, дорогі друзі, траплялися у житті випадки, коли, переживаючи якісь особисті, родинні чи службові труднощі, ви у відчаї вигукували: «Все, більше не можу! Не можу терпіти, переносити це. Не можу далі так жити!»

Чому так стається з нами? Що заважає жити нормально, спокійно, бути задоволеним усім, що випадає на нашому життєвому шляху? Чому ми такі стривожені, заклопотані, ображені на всіх і все? На владу, на політику, на колег по праці, на рідних, знайомих, на обставини… Я розумію, що перелічені проблеми є суттєвими, важливими для кожної людини. Вони заважають нам нормально жити, спокійно сприймати всі труднощі нинішнього часу, вибивають нас із колії, забирають сили й підривають довіру. Роздумуючи над цією темою, якось прочитав у журналі «Слово між нами» казкову історію під назвою «Маленький відважний паровозик Тілі». У ній розповідається про те, як синій дитячий паровозик, що перевозив іграшки, подолав гору, постійно повторюючи: «Я думаю, що зможу. Я думаю, що у мене це вийде». До речі, з цією історією співзвучний випадок, який стався зі мною. Якось я відвідував одного хворого чоловіка, який, виконуючи будь-яку роботу, або навіть під час розмови постійно проказував цю оптимістичну й заспокійливу фразу: «Все буде добре. Все буде гарно, Господь не залишить нас!»  Я спочатку подумав, що це елементарне самонавіювання ,і запитав господаря про це. Цей, хоч і немічний, але сповнений життєвого оптимізму, душевної радості й бадьорості, чоловік відповів: «Ні, це не самонавіювання. Це молитва до Бога, і я вірю, що Господь вислухає мене, допоможе подолати усі життєві труднощі».

Саме в цьому місці вважаю за доцільне знову повернутися до фрази апостола Павла «Я все зможу в Ісусі Христі», яку я поставив на початку своїх роздумів. Розумію, що хтось із вас може сказати: «Орієнтуватися на ці слова святого апостола не так просто й легко». Так, звісно, я погоджуюся з такою думкою, однак погоджуюся, як мовиться, «в основному». Що це означає? Все пояснюється дуже просто. Не маючи правдивої віри в Господа нашого Ісуса Христа, не читаючи і не задумуючись над глибоким змістом Його Святих Євангелій, не практикуючи християнського життя, зокрема таких духовних засобів, як молитва, Свята Літургія, Святі Таїнства, особливо Покаяння, Євхаристія, ми не зможемо зрозуміти справжнього значення й оптимістичної сутності цього Павлового висловлювання.

З цього приводу хочу звернути увагу на деякі цікаві і важливі думки, висловлені у згаданому журналі «Слово між нами». Там сказано про те, що коли у вас з’являється думка: «Це мені не вдасться, це мені не під силу», відповідайте: «Я все зможу в Ісусі Христі». Це справді не самонавіювання, а проголошення віри, яка бере свій початок у євангельських обітницях. Це підтвердження нашої довіри до Бога, Який дає нам у Христі сили для виконання Його волі. Звичайно, працюючи над собою, над своїм духовним удосконаленням, ми повинні придивлятися до себе, до свого внутрішнього «я». Якщо, скажімо, у нас з’явилася схильність до надмірної самовпевненості, навіть гордості за себе,за свої здібності, успіхи, досягнення, мовляв, який я мудрий, талановитий, успішний,то маємо усвідомити: «Завдяки кому я став таким? Невже в тому, чого досягнув я у своєму житті, чим володію, є лише моя заслуга? І взагалі – хто головніший? Я чи Бог?»

Маємо просити в Господа, щоб дав нам дару смиренності й покори. Щоб наслідувати святого Павла, який розумів, що його здібності й таланти, і взагалі, все, що він доброго робить у своєму житті, - від Бога. Якщо ж навпаки – нас часто охоплюють сумніви, неспокій, постійне невдоволення собою, страх перед різними викликами нинішнього часу, тоді в молитві слід просити Господа дару віри чи то радше довіри до Нього. Дару християнського оптимізму і надії на Бога. Вірити, що Спаситель нас не залишить напризволяще, бо й справді – ми все зможемо в Ісусі  Христі, Який зміцнює нас. Особливо тоді, коли настають важкі моменти у житті, різні випробовування, невдачі, хвороби, терпіння. У таких випадках не забуваймо, що Христос переніс ще не такі страждання і навіть жахливу хресну смерть, тож Він знає і про наші, значно легші, ніж Його земні хрести. Ісус допомагає нам покірно й мужньо нести їх на нашу життєву Голготу.  Завершуючи роздуми над цією важливою темою, згадав деякі висловлювання зі Святого Письма, а також видатних мислителів, які допоможуть нам не падати духом у важкі хвилини:

«… щоб смиренних підійняти вгору  і засмученим дати дізнати щастя» (Йов 5, 11).

 «Але я вірю, що побачу милість Господню на землі живих! Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце, і надійсь на Господа!» (Пс 26, 13-14).

«Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю» (Іс 41, 10)

«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, – покликаним за його постановою, усе співдіє на добро» (Рим 8, 28).

«Радо сприймайте все, що сталося… тому що це перший крок до подолання наслідків невдачі» (Вільям Джеймс, батько прикладної психології). «Справжній душевний спокій можуть відчути ті, хто здатний змиритися з найгіршим» (Лін Ютанг, китайський філософ, автор книги «Важливість життя»). А християнський професор Рейнольд  Нібур  написав ось таку коротеньку молитву: «Господи, даруй мені спокій, щоб прийняти те, що я не можу змінити, мужність і силу, щоб змінити те, що можу, і мудрість, щоб зрозуміти різницю».

о. Орест Глубіш