Оскільки наша Церква і весь християнський люд сьогодні відзначили свято Пресвятої Богородиці, пропоную вам, дорогі друзі, у цей осінній вечір спільно  роздумати над духовною сутністю цього свята. Передусім скажу те, що не маю наміру вдаватися до історичного екскурсу цієї події, про яку ви, очевидно, читали, слухали пояснення священиків, тож відразу перейду до духовного аспекту. З апокрифічного Протоєвангелія Якова дізнаємося про те, що старенькі Яким і Анна не мали дітей, тож постійно молили Господа, щоб послав їм дитинку. І ось після довгих молитов, посту, побожного і праведного життя Бог змилосердився над ними і подарував їм дівчинку, яку назвали Марією. У біблійній історії випадки, коли подружжя у старшому віці зачинали і народжували дітей, є непоодинокі. Згадаймо: Авраам і Сара, будучи уже надто старими, привели у світ свого сина Ісаака. Елкана і Анна теж у старості народили майбутнього пророка Самуїла. Це стосується і родичів ще одного пророка – Господнього предтечі Івана Хрестителя, який теж народився від старших уже батьків Захарії і Єлисавети.

А тепер прошу замислитися над такою річчю. Скажіть, будь ласка, чому це чудо (а з природньої, людської точки зору це й справді є дуже дивним) сталося з ними? Хто або що сприяло цим незвичайним явищам? Звісно, що передусім -це Божий промисел, Його всемогутня воля. Це правда, але у цьому зв’язку виникає ще одне запитання: чому Господь дав цей дар саме цим людям? Відповідь очевидна: тому що вони були праведні і святі перед Богом. Багато молилися, постили, виконували Божі заповіді, вірили і надіялися, що милостивий Господь змилосердиться над ними. Власне у цьому є чудове повчання для нас усіх, особливо для тих подружніх пар, які страждають від бездітності. Так, безперечно, лікуватися потрібно, однак не забуваймо, що у всіх випадках, у тому числі і хворобах, найпершим лікарем є Господь Бог. Якщо ми по-справжньому віримо в Христа, перебуваємо в тісному контакті з Ним, дотримуємося Божих заповітів, живемо за Святим Євангелієм, то Господь ніколи не забуде нас і обов’язково допоможе нам і захистить від усякого зла й нещастя.

Це перший духовний урок із цієї величної події. А другий? А другий полягає в тому, чи ми добре розуміємо сутність самого слова «різдво»? Звісно, різдво – це народження, прихід у світ нової людини. Власне про значення цього слова й хочу продовжити нашу розмову. Скажіть, будь ласка, чи ми часто задумуємося над сутністю цього феноменального явища, яким є прихід у світ людини. Уявіть, яким  премудрим і всемогутнім є Творець, що дав нам цей великий дар народжуватися і народжувати своїх дітей. Адже ми усі, нині сущі, завдяки народженню прийшли у цей дивний і чудовий світ. Звісно, колись відійдемо з нього, залишимо цю землю, своїх рідних, близьких, знайомих, як це зробили наші попередники, котрих уже немає серед нас. Але ж хіба через те маємо сумувати чи нарікати, впадати у зневіру, навіть відчай? Ми ж добре знаємо, що коли й підемо з цього світу, то перейдемо в інший – набагато кращий, досконаліший, де дійсно не буде «ні смутку, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне»... Але маємо усвідомити: якби не було нашого народження для цього земного світу, то ніколи не відбулось би, як це стверджують святі (і про цю правду віри вчить наша Церква) народження нас для вічності, для Неба.

А тепер уявіть собі, якби наші батьки, яким ми завдячуємо своїм приходом у цей світ, не скористалися б цим Божим даром, знехтували б ним або просто знищили його у собі? Через незнання або невміння оцінити велич цього дивовижного дару з небес, від Самого Творця, дозволили б комусь грубо втручатися у «святеє святих» – у лоно наших матерів і безжалісно скалічити, розірвати, убити подароване Богом наше зачаття і викинути його геть. Кажу це тому, бо саме через цей страшний злочин не народилися, не прийшли у цей світ багато зачатих дітей, які колись, можливо, стали б видатними ученими, винахідниками, учителями, священниками, монахами, єпископами, святими нашої Церкви, хліборобами, лікарями чи простими людьми, які мали від Бога своє високе призначення.

Ось такі непрості роздуми виникли у мене під час відзначення свята Різдва Пресвятої Богородиці. Хтось, можливо, скаже, що вони сумні і песимістичні. Зовсім ні! Це нагадування усім нам про те, що ніхто і ніколи не має права вмішуватися у Божі чертоги, у Його величні і мудрі задуми, які з’явилися у  всемогутньом єстві нашого Творця. Уявімо собі, якби Йоаким і Анна чи інші біблійні батьки не згодилися з Божою волею і не сказали б зачатим у їх материнському лоні дітям: «Так». Якби Пречиста Діва Марія не відповіла  архангелу Гавриїлу: «Я слугиня Господня, нехай станеться за твоїм словом!»

Завершуючи ці роздуми, пропоную прочитати і задуматися над висловлюванням щодо згаданої проблеми Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука: «Що таке аборт? Аборт, із точки зору медицини, – це штучне переривання вагітності. Але в плані моральної оцінки цього явища, аборт – навмисне вбивство невинної людської особи… Люди часто навіть не замислюються, яке значення має такого типу злочин не тільки для новонародженої дитини, яку вбивають, а й для жінки, для родини, для самого лікаря і загалом для всього суспільства.Тому Церква вважає аборт тяжким гріхом, який глибоко ранить людину. Я ще не зустрічав жодного серйозного лікаря, який би сказав, що аборт – це щось добре. Бо коли чиниться аборт, страждає тіло, душа і, очевидно, страждає людський дух».

І останнє, що хочу сказати з цього приводу. Я зовсім не осуджуую тих матерів чи батьків, які з різних причин не дозволили народитися своїм дітям. Навпаки – хочеться їх підтримати духовно і допомогти зрозуміти, що Бог добрий і милосердний, тож Він прощає всі гріхи, які ми вчинили протии Нього. Однак це станеться при одній умові: коли ми щиро розкаємося у Святій Тайні Покаяння і ніколи більше не допускатимемо цих тяжких гріхів. Молитва, піст, милостиня, добрі діла милосердя та гідне християнське життя допоможуть нам змінитися і стати на шлях, який приведе усіх нас до спасіння.

о. Орест ГЛУБІШ