Вірою зніміть темне покривало

pokruvalo«Ісус не покидає мене, я перебуваю в Його серці, і Його погляд дає мені життя» (Жан Корбон)

Тема, яку хочу обговорити з вами, дорогі друзі, не є новою. Річ у тім, що чимало людей, вітаючи своїх рідних, друзів чи знайомих з якимось святом – іменинами або з днем народження, бажають їм щастя, здоров’я, успіхів у праці, навчанні, родинної любові, злагоди, миру, спокою, процвітання… Це добре, бо, скажіть, будь ласка, чого ще людині потрібно, коли вона і здорова, і щаслива, і забезпечена працею, житлом, сімейним затишком. Це, безперечно, так, але давайте поглянемо на ці речі дещо в іншому, зокрема в християнському плані. Передбачаю, що прочитавши слово «християнському», хтось подумає, що автор цієї публікації буде доказувати, нібито християнам не потрібні здоров’я, щастя, успіхи… Ні, цього я не говоритиму, однак хочу представити, а радше спроектувати ось таку ситуацію. Часто буває так, що ми хочемо, щоби Господь звільнив нас від проблем, труднощів, хвороб. І це закономірно, бо кожному з нас хочеться щастя, радості, здоров’я. Це аксіома. Але коли я запрошував вас глянути на цю проблему по-християнськи, то мав на увазі те, що справжній християнин (на слові «справжній» акцентую особливу увагу) повинен сприймати ці життєві клопоти і навіть хвороби через призму духовного бачення. Як саме? – запитаєте ви. Річ у тім, що глибокої віри християнин буде однаково приймати (і навіть дякувати Богові) за успіхи і невдачі, за радощі і смуток, за гарну погоду чи дощ зі снігом, за добрих, приємних людей і тих, які часто для нас є своєрідним тягарем, бо нестримані, надокучливі, злі.

Власне вони, ці справжні християни, уміють, як повчають Святі Отці нашої Церкви, і вчасно змовчати, і не все побачити, чути, говорити, особливо осуджувати. Очевидно, вони намагаються на ділі «носити тягарі один одного». Мабуть, ці терпеливі люди читали або чули спокійне і оптимістичне висловлювання, своєрідну молитву святого Франциска Асизького, який говорив: «Дякую, Тобі, Господи, і за братіка-вітрика, і за дощика, і за мороз, сніг, спеку і холоднечу…» До речі, після смерті цього святого лікарі виявили десять недуг, якими він довгий час хворів, переносив важкі терпіння, хоч нікому про це ніколи не говорив і не нарікав.

У цьому контексті доцільно згадати епізод з життя блаженної пам’яті святішого отця Бенедикта ХV. Коли він важко занедужав і лікарі намагалися надати папі якнайефективнішу допомогу, Папа спокійно промовив: «Насамперед душа». Тобто спочатку слід потурбуватися про оздоровлення душі – прийняти святі тайни Сповіді, Причастя, Оливопомазання, а потім турбуватися про лікування тіла.

Люди сьогодні в основному вважають, що наші, проблеми повинні викликати у нас смуток і пригніченість, поганий настрій і невдоволення. Вони навіть осуджують тих, які спокійно і врівноважено ставляться до життєвих тягарів. Звичайно, ми не можемо повністю так, як, скажімо, філософи-стоїки відвертатися від проблем цього світу, і в тому числі особистих, сімейних, службових. Безперечно, їх треба розв’язувати, залагоджувати. Ми не повинні позбуватися усвідомлення цих тягарів, як говорив швейцарський психолог Карл Густав Юнг, накладати маску, своєрідні окуляри, обманюючи себе ілюзіями. Зовсім ні, нам у різних складних ситуаціях передусім потрібно покладатися на Бога, просити в Нього допомоги, при цьому докладаючи своїх зусиль, оскільки маємо власну волю і розум.

Таким чином, навіть усвідомлюючи і долаючи труднощі цього земного життя, ми не маємо позбавляти себе подарованої нам Всевишнім Творцем чудової здатності відчувати радість і користуватися світлим промінням Божої ласки. Надмірна стурбованість і смуток, невдоволеність і відчай не тільки не полегшать нашого душевного стану, а й принесуть моральну шкоду. Дух суєти і бажання тілесного задоволення не принесуть внутрішнього комфорту, віднімуть у нас ті сили, які можемо здобути у покорі, терпеливості і упованні на Бога.

І ще один важливий момент, дуже цінна порада, яку мені довелося прочитати у щоденнику одного священика. Він прямо ставить запитання і дає відповідь: «Знаєте, що може підбадьорити нас на важкій життєвій дорозі? Вдячність, тобто свідома, жива і сердечна подяка Богові за все». Він наводить приклад, що один чоловік часто дуже сумував з причини різних труднощів, чим, звісно, не годився з волею Божою. Щоб допомогти бідоласі вийти з цього становища, хтось порадив йому постійно записувати в окремий зошит всяке добро, милості, які посилав йому Господь. Через деякий час весь зошит був списаний. Це означає, що ці великі Божі ласки ми просто забуваємо, а коли побачимо на папері, згадуємо і порівнюємо. «Як тільки якийсь смуток ще опановує мене, - писав цей побожний християнин, я відразу ж заглядав у цей зошит і дякував Богові, бо відчував, що сповнююся Його безмежною благодаттю і любов’ю, великою радістю».

- Зрозумій, християнська душе, пише у щоденнику цей священик, - що все, без винятку, в твоєму житті – милість, під яким чорним покривалом вона не з’являлась би. Хай віра підніме це покривало, і Божа ласка увійде в тебе. Всяка скорбота, тіснота, страждання, послані Богом, щоби підсилити життя нашого духу, який навчається дякувати і за те, що змусило нас плакати, тому що це ж саме навчило нас хвалити Господа. Саме це мав на увазі святий апостол Павло, коли писав: «За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа».

Часто деякі люди запитують: «Чому Бог дає терпіння і тим, що далекі від Нього, не моляться, не ходять до святого храму, не беруть участі у Святих Літургіях, не постять, не приймають Святого Причастя, не є добрими, милосердними? І водночас тим, котрі все це ретельно виконують, живуть згідно із заповідями Божими? Хтось із святих, здається Никодим Святогорець на ці запитання давав таку відповідь: «Тим, що живуть не по-Божому, Господь дає терпіння для того, щоб їх навернути на добру дорогу або ж для того, щоб саме у такий спосіб, тобто через хвороби та інші труднощі, очистити їхні душі і привести до Царства Небесного. Тим, які дотримуються Христових настанов і живуть гідним християнським життям, Бог дає терпіння для того, щоб їх привести ще до більшої святості і відповідно дати їм вищу нагороду». Тим, які щиро моляться до Бога за певні дари і не отримують їх відразу, святі відповідають так: «Це тому, що, по-перше, Господь краще знає за нас, чи те,що ми просимо у Нього, є конче для спасіння потрібне. Окрім того, Він хоче навчити нас у всіх випадках довіряти Йому, покластися на Божу волю».

На закінчення цих роздумів варто згадати відповідь Ісуса Христа на запитання апостолів щодо сліпонародженого (саме про це йдеться у Святому Євангелії, яке будемо читати під час Святої Літургії у цю неділю). Отож апостоли запитали: «Хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим родився?» (Ів 9,2). А що відповів Ісус? Христос сказав, що «ні він не згрішив, ні батьки його, але щоб діла Божі виявилися на ньому» (Ів 9,3). Тобто Спаситель вказує не на людську, а на Божу причину недуги сліпого. А тепер порівняйте, будь ласка, чи цей фрагмент Святого Євангелія, особливо відповідь Ісуса апостолам, не співзвучні з темою цих роздумів. Відсутність зору від народження стала для сліпого нагодою зустріти і пізнати у своєму житті Ісуса Христа – Спасителя світу. Так само і наші терпіння, хвороби чи якісь життєві труднощі мають у Бога своє пояснення, оскільки вони походять від Його волі.

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

f39262a825
04 вересня 2018

Одягнімося у світлі ризи

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
sobor
17 липня 2018

Скарб віри, що передається від серця до серця

in Духовні роздуми by Прес-секретар
prytchi
29 червня 2018

Збудити вогонь у людських серцях

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
ow 002
25 червня 2018

Не втікаймо в печерну глухомань

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш