Таємниці життя і смерті. Вони бачать духовними очима

zhizn-smertУ попередній публікації свого матеріалу «Що відбувається у вічності» я роздумував над важливою, хоч і складною темою про існування потойбічного світу, в який потрапляє душа після фізичної смерті тіла. Як продовження цих роздумів, пропоную незвичайні розповіді, в яких не тільки богослови, священики стверджують про аргументовані факти цього феноменального явища, але й поети, письменники відображають це у своїх художніх творах. Хоча (і про це я писав минулого разу) наша Свята Церква в цьому плані орієнтується на докази, які маємо в Святому Письмі, зокрема на вчення Ісуса Христа, Його Святе Євангеліє. Однак, на мою думку, ці розповіді теж потрібні, оскільки вони можуть зміцнити віру тих людей, які з певних причин ще сумніваються в існуванні загробного світу.

Святий Августин розповідає про невіруючого лікаря Геннадія, який під час сну вийшов з тіла і розмовляв з юнаком, але не зрозумів що відбувається. Це повторилося кілька разів, але Геннадій І далі не вірив. Тоді юнак запитав його: «А своє тіло, окремо від тебе. там, на ліжку, ти бачиш?» — «Бачу». — «Адже очі твого тіла закриті, а ти бачиш і своє тіло, і мене. Ти бачиш духовними очима. Знай, що після цього життя буде інше».

Святий Григорій в «Діалозі» пише: «Часто на грані смерті душа впізнає тих, з ким вона буде розділяти небесне житло за аналогічну нагороду або покарання»... «Праведним часто являються святі, щоб заспокоїти їх». Архієпископ Антоній Женевський пише про те, що життя душі після смерті є природним продовженням її життя на землі— Перейшовши в загробний світ, душа відчуває, усвідомлює, сприймає, думає.

Не лише в духовній, але й у світській літературі є багато схожих описів. У повісті Л.Толстого «Смерть Івана Ілліча» померлий проходить через темну печеру, бачить картини всього свого минулого життя і появу яскравого світла.Ернест Хемінгуей описує випадок тимчасової смерті у своєму романі «Прощавай, зброє!»— Розповідає герой роману, але, очевидно, описане трапилося із самим автором.

Солдати сидять у траншеї під артилерійським обстрілом. «Ми продовжували їсти... я надкусив свою скибку сиру і ковтнув вина... потім почулося: чух-чух-чух. Потім щось блиснуло... і ревіння, все біле, потім усе червоніше, червоніше у стрімкому вихорі... я спробував зітхнути, але подиху не було, і я відчув, що весь вирвався із самого себе і лечу, і лечу, підхоплений вихором. Я вилетів швидко, весь як є, і я знав, що я мертвий і що даремно вважають, начебто вмираєш і все. Потім я поплив по повітрю, але замість того, щоб посуватися вперед, ковзав назад. Я вдихнув і зрозумів, що я повернувся в себе. Земля навколо була розкидана... голова моя тряслася і я раптом почув чийсь плач».

Цей солдат був важко поранений і пережив тимчасовий вихід а тіла.А у книзі, позначеній 1984 роком, опублікована розповідь Федора Абрамова «Материнське серце».Селянка везе на санях у районну лікарню важкохворого сина. Йому шість років. Він завжди жив у бідності та убогості. У дорозі йому стає гірше. Мати квапиться.

«Не довезла— Холоднеча була, мороз. «Степане, — кажу — до району під'їжджаємо. Чи можеш подивитися?» А він сам мене просив: «Мамо, скажи, коли до району під'їжджати будемо». Дитина! Ніде не бував далі свого села — хотів на білий світ подивитися.І от Степанко голову підняв: «Мамо, — каже, — як світло. Який район у нас гарний...» Та й усе — помер. Так на руках у матері дух і випустив».Подібних повідомлень дуже багато. Усе більше людей говорять і пишуть про життя душі поза тілом. Звичайно, не всі. Ті, хто не хочуть вірити ні в що духовне, усе ще не бачать світла, що входить у світ.

За останні 15-20 років наше розуміння смерті багато в чому змінилося— Про те, що здавалося неправдоподібним і неймовірним, пишуть не лише духовні та світські письменники, але й вчені, у тому числі й медики. Опубліковано багато досліджень.

Ми вже писали про доктора Муді і його спостереження. Його заслуга в тому, що він об'єктивно підійшов до цієї проблеми, зібрав великий матеріал, систематизував його і залучив до нього увагу серйозних наукових кіл. Він не був першим, хто зайнявся цим питанням. До нього над проблемою смерті працювали доктор Е. Кюблет-Росс із Чикаго, ще раніше — Карл Густав Юнг, професор Войно-Ясенецький (архієпископ Лука), доктор Георг Рітчі та інші вчені. Пізніше багато зробив доктор Михайло Сабом.До 1980 року було відомо більше 25000 випадків повернення до життя недавно померлих. У цей час їх набагато більше. Сприйняття людей під час перебування по той бік записані, систематизовані і багато з них перевірені.

Зараз вчені пропонують розрізняти дві стадії сприйняття: аутоскопічне — те, що душа бачить, чує і відчуває безпосередньо після виходу з тіла, коли вона перебуває ще тут, у нашому світі; і трансцендентальні — сприйняття душі, яка вже пішла в потойбічний світ.

Ми привели три розповіді про аутоскопічні сприйняття людей, що пройшли через тимчасову смерть. Один з них, випадок Ікскуля, описаний більше 70 років тому, тобто ще до того, як почалося систематичне наукове вивчення феномену продовження життя після смерті тіла.Приклади, які наводяться нижче, взяті з різних джерел, багато з них — із книг доктора М. Муді «Життя після життя» і професора М. Сабома «Спогади про смерть». Обоє вчених передають розповіді своїх пацієнтів. Вони говорять їхніми словами, зберігаючи цим яскравість і свіжість описаних переживань.

СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ

Ось кілька повідомлень про пережите. Мій друг передав мені розповідь солдата, пораненого під час артилерійського обстрілу. Спершу була коротка втрата свідомості, а потім солдат побачив, як санітари укладають на носилки поранене неживе тіло. Він хотів допомогти санітарам, щось говорив їм. але вони не звертали на нього уваги, а один з них пройшов просто крізь нього. Він спробував взятися за ручки носилок, але не відчув їхньої ваги, його руки не відчували контакту. Подивившись на вбитого чи пораненого, солдат з подивом впізнав самого себе.

У збірнику «Надія» (вип. З, 1979) опублікований переклад із французької статті Жан-Жака Грснфа «Життя після смерті». У числі описаних випадків є така розповідь: «Я нічого не розумів. Я бачив своє власне тіло на ліжку. Було сумно бачити його таким жалюгідним... Я бачив себе плоским, як на фотографії або у дзеркалі... Раптом я побачив себе повністю в трьох вимірах, на відстані двох метрів. Мені був потрібен час, щоб впізнати себе». Зупинка дихання в жінки. Реанімація. Вона розповіла: «Я бачила, як вони намагалися оживити мене. Все це було дуже дивно. Я була над ними і начебто дивилася на них зверху... Я намагалася говорити з ними, але ніхто не помічав мене. Лікарі і сестри били моє тіло, намагалися робити вливання в кров... Я, увесь час, намагаючись привернути їхню увагу, говорила їм: «Дайте мені спокій, я хочу залишитися одна...» Але вони мене не чули. Тоді я спробувала забрати їхні руки. щоб вони більше не били мене, але в мене нічого не виходило. Це було. я не знаю як... я бачила, що я торкаюсь їхньої руки, намагаючись відіпхнути їх, але вони усе ще були там же. Я не розуміла. Я не відчувала тиску їхніх рук, може, мої руки проходили крізь них або ще що?» (Муді).

Є багато описів того, як душа чоловіка або жінки, вийшовши з тіла. намагається увійти в контакт з лікарями або сестрами, які намагаються оживити неживе тіло. Душа жінки, що померла під час зупинки серця, почувала себе зовсім реальною і дивувалася безуспішності спроб: «Чому вони не бачать, не відповідають? Може, це вони нереальні? Як у дзеркалі?»

Іноді душа, що ширяє над своїм тілом, може раптово миттєво перенестися в інше місце. Солдат, важко поранений у В'єтнамі, під час операції вийшов з тіла і спостерігав, як лікарі намагалися повернути його до життя. «Я намагався зупинити Їх, тому що там, де я був, мені було добре. Я був там, а він (лікар) був, але начебто його й не було. Я схопив його, а його не було. Я начебто пройшов просто наскрізь через нього... А потім я раптом опинився на полі бою, де я постраждав. Санітари підбирали поранених. Я хотів допомогти їм. але раптом опинився знову в операційній... Це начебто ви матеріалізуєтесь там, а потім знову тут, наче моргнули очима...»
Інший пацієнт сказав, що він міг подивитися близько або далеко, як у телефотолінзу. Таких розповідей багато. Ті. що пережили це, говорять не про політ, а про моментальне переміщення — «чисто розумовий процес і дуже приємний. Захотів — і я там».

Майже всі. хто пережив стан тимчасової смерті, говорять про якийсь темний закритий простір, а потім про появу яскравого світла». Я чув, як лікарі оголосили мене мертвим, а я в цей час ніби плив у якомусь темному просторі. Немає таких слів, щоб це пояснити. Все навколо було зовсім чорним, і тільки далеко, далеко я побачив це світло. Воно було дуже яскравим, але не дуже великим спочатку, а чим ближче, тим більшим і більшим. Я прагнув до цього світла. Страшно не було, а було гарно. Я — християнин, і я відразу подумав: «Це світло — Христос, адже Він сказав: «Я світло світу». Я сказав собі — якщо це смерть, я знаю, що мене чекає» (Муді).

В інших розповідях говориться не про темний простір, а про начебто чорний тунель, у якому рухається, летить душа, що вийшла з тіла. У Святому Письмі теж є термін «Долина смертної тіні».Наприкінці тунелю — світло. Померлий прагне до нього, світло може нагадувати собою захід сонця — яскравий центр і навколо заграва.Очевидно, тунель відокремлює сприйняття цього світу від потойбічного. Світло - це початок потойбічного, чарівної краси. У розповідях тих, хто не дійшов до зустрічі зі Світлом, немає ніяких описів трансцендентального світу.

Можливо, саме про це дивне Світло вигукнув у передсмертну мить відомий німецький поет Й.В.Гете, якому, очевидно, в цьому тунелі бракувало цього Світла: «Більше світла! Більше світла!»

 

Публікації

5a9s
14 травня 2019

Виконаймо наш святий обов'язок

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
voskres
02 травня 2019

Співаймо пісню перемоги

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
prosty
12 березня 2019

Щоб сонце сходило на всіх

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
rjfh6
15 лютого 2019

Щоб духом прийти до храму

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ