Навіть не віриться, але це справді так: від того незвичайного часу, від цих, без перебільшення скажемо, буремних днів, коли ми всі змінилися, стали іншими, серйознішими, просвітленішими, минає рік. Уже цілий рік ми живемо немовби в іншій епосі, в протилежному, до цього часу не властивому нам вимірі. Після Революції гідності багатьом із наших співвітчизників нарешті відкрилися очі і вони по-справжньому глянули на себе і на все, що навколо них відбувається. Протягом цих 23-х років українське суспільство перебувало в стані якоїсь незрозумілої і водночас  немовби властивої нам, одуреним, окраденим можновладцями, реальності. Наче якесь некероване стадо ми танцювали під музику сліпих духовно і деградованих морально «музикантів», які цинічно і бездарно заколисували нас своєю нікчемною грою.

Хто б міг повірити, що мітингуючі студенти, які вийшли на Майдан Незалежності аби висловити свій протест за непідписання владою європейських угод, стануть потужним каталізатором величезного вибуху, який розніс у пух і прах не тільки попередню недолугу владу, але й усе, що лише пов’язане з її діяльністю. Цей вибух, як і майданівський вогонь, сьогодні перекинувся на південно-східні території України, хоч, на жаль, набув дещо іншого забарвлення. А точніше – він розпалив несприйняття деякими тутешніми вороже налаштованими до всього українського елементами, цього незворотнього процесу перемін, національного відродження і визволення. Саме тому вони, заручившись підмогою ворожого до України путінського режиму, виступили і розпалили кровопролитну війну проти свого ж народу, проти нашої волі і незалежності. Світло національного оновлення таким людям не підходить. Для них набагато краще і вигідніше сидіти в темряві брехні і безпросвітності, ненависті і злоби до всьго українського і прогресивного.

Наш відомий поет Дмитро Павличко  в одному із своїх віршів писав: «Дай нам силу ідолів знімати з п’єдесталів чорної олжі, бурити казарми й каземати, де виймають душу із душі». А закінчує поет своє звернення до нашого національного генія Тараса Шевченка ось таким закликом: «Потурнацький безголовий мотлох на вогнях оновлення спали!»

Віриться, що цей вогонь оновлення, який розгорівся на київському Майдані, будучи освяченим невинною кров’ю героїв Небесної сотні, і сьогодні спалить увесь потурнацький та окупантський мотлох. Лише тоді настане час правдивого національного відродження. Ми переконані, що Господь допоможе нам у цій святій справі, бо українське військо, його мужні воїни-патріоти захищають не лише свою батьківщину, відвойовують не тільки південно-східні терени України, а й новий спосіб життя, нове мислення і бачення світу. Вони ведуть героїчну боротьбу за свободу, справедливість і гідність нашого народу. Захищають свій вибір, який так лякає ворогів України, і особливо російських окупантів. Але повороту назад немає, бо в Святому Євангелії, яке читаємо під час Йорданських свят, написано і про нас: «Народ, що сидів у темряві, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, зійшло їм Світло»(Мт. 4,16).

о. Орест Глубіш

• Божий сіяч