Новини

Спогад єромонаха Михаїла Шевчишина

Отець митрат Михаїл Шевчишин: “Ми подивляли його простоту і скромність”

Публікуємо фрагменти споминів близької до померлого владики людини, ієромонаха Чину Найсвятішого Ізбавителя отця митрата Михаїла Шевчишина, який розповів про деякі невідомі епізоди з нелегкого і водночас такого активного, богопосвяченого життя преосвященного Михаїла.

Наприкінці 1966 року, коли я мешкав у монастирі на вулиці Лісній у Львові, який був у той важкий час діючим монастирем , одного вечора приходить юнак. Я його запитав: як тебе звати? Він відповів: «Михась. Я хочу бути у вашому монастирі. Мене сюди направив владика Величковський». Наступного дня я пішов до владики і він мені сказав, що саме цей хлопець має бути зі мноюу монастирі. Що знає його уже півроку. Він дуже скромний, тихий, мовчазний, тож вірить, що у майбутньому він стане добрим священиком. Михайло був зі мною до квітня, а у квітні 1967 року до нас прийшов о. Пелех, брат Йосафат, який уже мав стаж монашого життя, і так ми усі проживали у спільноті. Молитви, розважання, Служби Божі і, крім того, йшли до праці, адже мусили працювати. Брат Михаїл був дуже здібний, мав велику бібліотеку. Він працював на електроламповому, згодом на авторемонтному заводі. Уже як закінчив студії і став священиком, то перейшов працювати до книжкового магазину, оскільки хотів бути ближче до інтелігентної сфери. Пригадую такий епізод: директор магазину на час своєї відпустки, на велике здивування усіх, замість себе призначив Михаїла – простого робітника, оскільки знав його як чесну, сумлінну, порядну людину і був упевнений, що він справиться. Незважаючи на те, що там були продавці зі спеціальною освітою.

Він дуже любив книги, багато читав. Бувало, що продавці відлучалися на короткий час, і просили Михаїла постояти за прилавком, потім дивувалися, що за якихось дві-три години він вторгував більше, ніж вони протягом цілого дня. Причиною було те, що Михайло зацікавити людей, розповісти про ту чи іншу книгу. Це був муж молитви, я з ним жив сорок років. Повірте, спільнотне життя не просте, сповнене нелегкої боротьби з собою, зі спокусами, однак я не пригадую, щоби у нас виник хоч якийсь конфлікт, ніхто ніколи не підвищував навіть голосу, усі вели спокійне, молитовне життя, віддане Богові.

Коли ж про нас дізналися наші «покровителі», то почали відповідно «впливати» на нас. Коли брата Михайла запитали чому він сюди прийшов, а міг же при своїх здібностях стати видатною людиною, він відповідав: «Нічого, мені вистачає і того, ким я є тепер». Вони були здивовані, як можна булопри таких обставинах вести духовне життя. Ці наші «покровителі» - кадебісти, керівники організацій, партійні функціонери нас дуже «любили». Докучали, принижували, однак з любові до Бога ми все це терпеливо переносили. Пам’ятаю, одного разу, коли Михайло був уже священиком, ми прийшли на квартиру для відправи Служби Божої, у якій брав участь і владика. Тільки-но ми почали відправу, почувся дзвінок у двері, який настирливо дзвонив протягом 15-ти хвилин. Раптом виходить сусід і говорить: «Звоні, звоні, он єсть, я відєл, как он брал почту». Ми це чули, тож затерпли, бо могла бути велика біда. Диявол мстився, бо не хотів цього, він прагнув зруйнувати, знищити усе святе, Боже.

Владика Михаїл був муж молитви (ніколи не випускав з рук вервиці), муж правди, великий проповідник. Він не тільки добре знав Святе Письмо, але й жив його засадами, дотримувався високої моралі, був скромний, невибагливий у побуті, тихий, добрий, лагідний.

Я переконаний, що це Господь вибрав його. Бо покликання монаше, священиче чи єпископське не є людське, це справа Божого Провидіння. Бог кличе і, посилаючи труднощі, дає сили їх подолати, перенести усі терпіння, які виникають на цьому тернистому шляху.

Якось на місіях я сказав такі слова: «Коли б я не був сьогодні священиком, я ніколи б ним не став». Один чоловік, учасник місій, дуже здивувався: «А чому ви ним стали?» «А тому, що у час вибору Бог немовби закриває ту високу відповідальність, яка стоїть перед священиком, тим паче – перед єпископом. Уже потім, починаєш усвідомлювати, яку нелегку ношу взяв на себе, адже священик відповідає за всі душі, які Господь доручив йому». Владика Михаїл ще тоді дав згоду, був готовий на все: на терпіння, на переслідування, яких було так багато, що, здавалося, іноді уже того всього не витримаємо. Коли ми приходили до владики Филимона Курчаби, який був нашим протоігуменом, і просили у нього моральної підтримки, оскільки й справді було дуже важко, то преосвященний завжди казав: «Чого переживаєш, ти ж віриш, що над нами є Бог. Він дає терпіння, але й дасть сили і витривалості їх перенести». Якось вранці до нас прийшли на ревізію відповідні працівники, перевернули все і в мене, і у брата Михайла. Перед тим прибув дільничний, який, як з’ясувалося, був доброю людиною, і сказав: Михайлові, що йому зараз накладуть наручники і заарештують. Я відповів: «Але ж це ви прийшли на ревізію». Однак він заперечив: «Хто такий я, як і той слідчий, що пише протокол. Ми послушні виконавці. Вами займаються інші люди, які можуть вас арештувати». А потім запитав, показуючи на владику Михаїла: « А хто він?» Я здивувався: «Хіба ж ви не знаєте?» «Так, знаємо, однак такого світлого розуму і мудрості я ще не зустрічав». Тоді владика промовив: «Прийде час, коли оправдають тих, яких ви потоптали, а вас викинуть, понизять, ви не будете мати місця». За такі слова могли дати великий термін, але він не боявся сказати на захист своєї Церкви, рідного народу. Вважаю, що це був подвиг духовної особи, справжнього патріота України.

Несучи свій нелегкий хрест, владика Михаїл завжди був покірним. Він ніколи не сказав: я чогось хочу, або мені щось не так, чогось не вистачає. Задовольнявся найменшим, найскромнішим. Чи то в одязі, чи у їжі. Єдине у що він вкладав гроші, це книги, які дуже любив, з яких черпав знання, мудрість. Його мати довго не знала, що Михайло став священиком, тим більше –єпископом. Коли написали в газеті, що він поїхав на свій перший єпископський Синод, аж тоді дізналася про все.

Світлої пам’яті владика Михаїл був і є для нас зразковим прикладом справжнього духовного пастиря, ми повинні його наслідувати. Зараз усі подивляються його мудрістю, адже не маючи високих студій, був глибоко обізнаний з багатьма богословськими науками, досконало знав Святе Письмо, про що свідчать його численні проповіді. Владика був дуже ерудованим, своєрідною «ходячою енциклопедією.

Я вдячний Господу Богу, що дав мені можливість жити і служити з такою видатною людиною, воістину добрим Христовим пастирем. Пригадую, якось він, жартуючи сказав: «З Божої волі ми помінялися місцями, адже ви мене вчили азів духовного монашого життя».

У монастирі я був його магістром, а згодом цілував йому руку, оскільки, ставши владикою, преосвященний Михаїл був князем Церкви.

Пригадую і такий випадок: до нас прийшов ще один Михайло, якому я, коли він був ще у четвертому класі, говорив: «Ти у майбутньому станеш священиком, будеш у нашому Чині, у монастирі настоятелем, а я тоді вже буду старий, однак буду тебе цілувати в руку». Юнак, засоромившись сказав: «Такого не може бути!» Проте так і сталося. Ієромонах Михаїл Волошин (а це був саме він) згодом став протоігуменом. Якось, беручи у нього благословення, я, згідно з відповідним етикетом, хотів поцілувати його в руку, однак отець Михаїл не дозволив. Тоді я сказав: «Не маєш права мені заперечувати у цьому».

Так само й тут. Владика Михаїл Сабрига прийшов до монастиря як новик, згодом як студент. Нас тоді вчили на високому рівні, вчили професори, які, здобули освіту в богословських академіях, закордонних університетах. Майже усіх їх уже немає, вони, як і владика Михаїл, у вічності. Це владики Величковський. Стернюк, Курчаба, отці Стисловський, Бахталовський, Малік. Це були великі мужі Церкви, які, володіючи високими знаннями і такою ж духовністю, несли її до людей, особливо до молодих священиків.

Преосвященний Михаїл був їх гідним послідовником. Якось я сказав йому: «Ви, напевно, з усіх владик найбільше висвятили священиків» «Так, хіба що, можливо, митрополит Андрей мене перевищив у цьому», відповів.

Будучи 20 літ єпископом з них 14 очолював нашу єпархію, яка, як на мене, є дуже добре сформованою, він своєю працею, проповідями і найбільше - особистим прикладом плекав у нашій спільноті, усій Церкві (бо його знали всюди) духа твердої, непохитної віри, любові до Бога, до ближнього. Духа праведності і справедливості, толерантності, ввічливості спокою і розсудливості.

Я вдячний Богові за те, що протягом тривалого часу мав нагоду бути поруч з ним, працювати, служити, спілкуватися, зрештою, вчитися, хоча він був на 9 років молодший від мене. Якщо говорити чисто по-людськи, то шкода, що так передчасно перестало битися його добре і змучене важкими випробовуваннями серце. Багато втратила Церква, наша єпархія, усі ми, бо владика Михаїл був завжди підмогою, підтримкою тим, які приходили до нього.

Вважаю, що про нього ще буде написано багато, бо цих слів, що я вам сьогодні сказав, є дуже мало у порівнянні з тим, ким був преосвященний Михаїл. Віримо, що у майбутньому про нього буде видано повний життєпис і зокрема його мудрі науки, проповіді, промови. Окрім того, знаю, що й він сам теж щось написав, деякі особисті роздуми, однак усе це є ще предметом вивчення, дослідження.Якось мені говорив, що дещо написав про жахливі часи, про переслідування, гоніння нашої Церкви, хоча, напевно, не закінчив.

Не випадково владика спочив у чудотворній Зарваниці, у стіп Марії, звідки буде посилати до Бога молитву за нас усіх, за свій український народ, який він так любив і якому так самовіддано служив. Нам потрібно багато молитися, щоби Господь посилав нам більше таких мужів віри і любові. Щоб цей дух був продовжений у нашій єпархії, у місті Тернополі, у всій Церкві. До речі, усі, хто знав нашого владику, з великим здивуванням і болем у серці запитують: « Чому так сталося? Чому так швидко він пішов від нас?» Звичайно (і я про це уже говорив), чисто по-людськи, мені теж здається, що дуже рано він покинув нас. Ось мені наприкінці цього місяця виповниться 75 літ, з яких більшу частину, 40 років, був з владикою Михаїлом, і які так швидко пролетіли. Відповідь одна: Божа воля – не наша воля, Божі плани – задуми - не наші задуми. У Всевишнього немає такого поняття як час, у нього зовсім інші виміри.

Молімося, щоб Господь допоміг нам наслідувати свого архієрея, а він за нас, як і говорив перед смертю, буде випрошувати у Бога ласки і щедроти.

Публікації "Божого сіяча"

Приєднуйтесь до нас

 

pop

Відеогалерея